Соціально-політичні погляди
Леонід Підгайний
Ми не знаємо, через брак відповідних матеріалів, соціально-політичних поглядів самої Л.Українки, а надто з другої половини її діяльності. Відомо тільки, що р. 1896 вступила вона, разом з М.Коцюбинським, у перший тоді на Україні соціал-демократичний гурток Ів.Стешенка. Це звичайно, не під впливом Драгоманова сталося, як дехто думає; з погляду Драгоманова, що негативно ставився до соціал-демократичного руху, це була, певна річ, «єресь» проти його науки, хоча й дальший поступ на основі головних його принципів.
Особливо стане це ясне, коли ми придивимось до обличчя самого гуртка Ів.Стешенка, як малює його М.Яворський в «Стислому нарисі історії України» (стор. 243 – 245).
Яворський пише, що соц.-дем. група Ів.Стешенка стояла осторонь від тодішніх революційних організацій – українських і російських. Вона не ввійшла до РСДРП і не війшла до РУП («Рев. Укр. Партії»), що складалася: 1) з «чистих» драгоманівців, 2) драгоманівців, що одійшли від драгоманівщини та не дійшли до пролетарського світогляду, і 3) навіть з українофілів-народників. Сама Л.Українка глузувала з РУП, називаючи його «соціалізм» своєрідним «бернштейніанством». Щодо позиції самої Л.Українки, то, як видно з її полемічної статті р. 1897 «Не так тії вороги, як добрії люди», направленої проти Ів.Франка, що поділяв суто народницькі погляди, Л.Українка тоді вже одійшла вліво й орієнтувалася на міський пролетаріат: «…деякі радикали уважають не селян, а робітників більш догідним грунтом для своєї пропаганди» (Твори Л.У., вид. «Книгоспілки», 1925 р. т. VII, ст. 123).
Група Ів.Стешенка вживала заходів, щоб заснувати окрему й від РУП, і від РСДРП соц.-дем. партію, й тільки через від’їзд Л.Українки за кордон до такої організації не дійшло. Група Ів. Стешенка проіснувала аж до 1903 р., ввесь час тримаючи зв’язок з Л.Українкою, що перебувала за кордоном на лікуванні. За кордоном заходами Л.Українки, вийшло дві брошурки програмового змісту: «Оцінка програми укр. соц.-дем. партії» у Львові 1901 р. та «Царі, пани й люди» 1903 р. в Женеві.
У цьому якраз і полягала «партійність» та «активна партробота» Л.Українки, її «витриманий марксівський світогляд», які їй приписав був необачний дослідник – А.Музичка.
Л.Українка, безперечно, одійшла від позиції чистої драгоманівщини й пішла далеко вперед, орієнтуючись у своїх соціалістичних поглядах не на селянство, як робив Драгоманов, а на робітництво, одкинувши федералістичні мрії Драгоманова. Цим вона ще більше, ніж дядько, наблизилася до комунізму та марксизму, хоча справжнім марксистом і не була. Треба пам’ятати також і те, що гурток Ів.Стешенка був не партія, а інтелігентський гурток, де більше студіювали марксизм у теорії, ніж переводили його на практиці, й дещо від ідеалістичного світогляду М.Драгоманова лишилося таки й у Л.Українки.
Правдиво зауважив Б.Якубський, що нікому не потрібно робити з Л.Українки видатного «марксиста в теорії й на практиці», як це робив А.Музичка. Багато більше важить те, що походячи із заможного поміщицького оточення, вона «знайшла в собі сили й волю внутрішньо розірвати з тим оточенням і внести в свою поетичну творчість зовсім інші, вищі, революційні ідеали» (вст. ст. Б.Якубського до I т. творів Л.Українки, вид. «Книгоспілки», 1927 р., ст. LIII).
З того ж таки 1903 р. починаючи, Л. Українка через хворість стала потроху одриватися від практичної революційної роботи й увесь свій запал та ентузіазм до визвольних змагань перенесла на творчість, вкладаючи в поетичне слово всю силу почуття й надії на майбутнє соціальне та національне визволення, а в нього вона не переставала вірити до самого кінця. От чому вона надавала такої великої ваги поетичному слову; воно їй було за єдину ту зброю, що нею вона могла боротися; це одна з багатьох причин, чому мотив поетичного слова, його значення та самовизначення поеткою свого покликання має таке видатне місце в її творчості.