Лісова пісня

Леся Українка

Драма-феєрія в 3 діях

Спис діячів «Лісової пісні»:

Пролог

«Той, що греблі рве».

Потерчата (двоє).

Русалка.

Водяник.

Дія 1

Дядько Лев.

Лукаш.

Русалка.

Лісовик.

Мавка.

Перелесник.

Пропасниця (без мови)

Потерчата.

Куць.

Дія 2

Мати Лукашева.

Лукаш.

Дядько Лев.

Мавка.

Русалка Польова.

Килина.

Русалка.

«Той, що в скалі сидить».

Перелесник.

Дія 3

Мавка.

Лісовик.

Куць.

Злидні.

Мати Лукашева.

Килина.

Хлопчик.

Лукаш.

Діти Килинині (без мови).

Доля.

Перелесник.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 201 – 298.

Вперше надруковано у ЛНВ, 1912, кн. 3, стор. 401 – 448, з помилками та пропусками окремих слів та рядків. Леся Українка писала з цього приводу в листі до матері від 19.04.1912 р.: «Нарешті я одержала 3 книжки «Літературно-наукового вісника» і вже маю кінець «Руфіна і Прісцілли» та «Лісову пісню». Розуміється, «огорчили» мене помилки – цілі стрічки пропущені!» В архіві письменниці зберігаються три аркуші паперу (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 790, 791), на яких рукою Лесі Українки та К. Квітки зазначено коректурні правки до тексту драми, друкованого в ЛНВ.

В січні 1914 р. вийшло окреме видання «Лісової пісні», здійснене за текстом, підготовленим поетесою. Нею було складено «Спис діячів» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 793), виправлено друкарські помилки та інші неточності, а також вибрано народні волинські мелодії до твору.

Чистовий автограф не знайдено.

У чорновому варіанті драма була написана влітку 1911 р. в Кутаїсі протягом 10 – 12 днів. Остаточне доопрацювання та редагування твору тривало до жовтня того ж року. Леся Українка в листі до сестри Ольги від 27.10.1911 р. так згадувала про напружену роботу над «Лісовою піснею»:

«Писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»… Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

В листуванні письменниці в згадки про те, що стало поштовхом до написання твору. В листі до матері від 20.12.1911 р. Леся Українка писала:

«Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік».

Про «Лісову пісню» пише Леся Українка і в листі до А. Кримського від 14.10.1911 р.:

«…Я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа, згадавши про них, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї (без сього вже не йде!)».

Численні переробки, закреслення та дописки в чорновому автографі свідчать про складну та наполегливу працю над твором. Автограф не становить єдиного цілого, має кілька текстових нашарувань і відбиває різні етапи роботи – від первісного до остаточного.

Цікавим є первісний начерк дії 1, що іноді скидається на розгорнутий план, де фіксувався зміст окремих сцен і де поетичний текст іде впереміж з прозою, так, як він народжувався у творчій уяві письменниці. Він поданий в окремому документі.

Суттєвих переробок зазнають в процесі написання також дії II та III. Зовсім іншу кінцівку, наприклад, мала у первісному варіанті дія II (див. варіанти до 2-ї дії).

В автографі багато правок, закреслень та дописок вторинного походження, які засвідчують процес остаточного авторедагування тексту.

Ще за життя Лесі Українки була зроблена спроба поставити «Лісову пісню» на сцені, у театрі М. Садовського [Леся Українка. Документи і матеріали. 1871 – 1970, стор. 220].

У травні 1912 р. поетеса писала з цього приводу до А. Кримського: «Чую, хотять її ставити на сцені, але що з неї там вийде?..» Сценічна доля драми-феєрії дуже хвилювала її. В листі до матері від 24.05.1912 р. Леся Українка висловлює турботу про те,

«…щоб Садовський в разі серйозних замірів ставити сю річ, не заміняв нічого, не списавшись зо мною, – боюся, щоб там чого не «співнили», намагаючись улегшити постановку. Я тямлю, що без змін її дуже трудно поставити, але всяким змінам в границя, яку сценічні «ретушери» часто переходять. Так само я могла б подати поради і щодо костюмів, як я собі їх уявляла (виписувати те все в ремарках було б незугарно, бо в сій річі і ремарки мають свій «стиль», а не тільки «служебне значення»). Якесь у мене роздвоєне почуття щодо сеї поеми – я б і хотіла бачити її на сцені, і боюся, не «провалу» боюся, а переміни мрії – в бутафорію… Ну, та се ж вічна трагедія авторів».

В архіві письменниці збереглися матеріали, які дають уявлення про участь Лесі Українки у підготовці спектаклю: текст афіші та список діячів («ролі») (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 790).

Проте на сцені театру М. Садовського «Лісова пісня» світу не побачила. Вперше, вже після смерті поетеси, драма була поставлена 22 листопада 1918 р. в Київському драматичному театрі.

Датується за чорновим автографом: «25.07.1911 р.»

Подається за виданням: Леся Українка. Лісова пісня. К., 1914.

Олександра Бахчеван запрошує безкоштовно переглянути / прослухати написану нею музику до «Лісової пісні», клацнувши тут .