Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

9.11.1911 р. До сестри Ольги

Хоні 27/Х 1911

Любая Лілеєнько!

Будь ласка, віднеси оці всі рукописи (крім свого, звісно) до «Вісника». Се я тому поспішилася їх виготовити тепер, що в їх там у «Віснику» з осені визначається черга на прийдешній рік, то не хочеться мені знов, так як з «Руфіном», діждатись аж до остатньої черги, бо в тім, крім моральної, є ще й матеріальна невигода. При тім передай мою просьбу тому, хто там тепер править редакцією, щоб, як будуть друкувати дрібніші речі (їх є три, а одна велика), не друкували більш як по одній на книжку. При тій спосібності забери «Руфіна і Прісціллу» (рукопис) і прилучи до того архіву, що є в Кам’янці; колись, може, сей рукопис буде потрібний, як буде нагода видати сю річ з непопсованим текстом, на що я не трачу надії.

Мені дуже прикро, що не можу тобі послати тепер же й «Історії», але я все ще «вчуся» для неї, бо чимало таки й нового вийшло з того часу, та й старе я вже призабула, а вже ж коли виправляти, то треба свідомо, – не самий тільки стиль. Мушу признатись, що таки й ся нова драма (що тепер посилаю – «Лісова пісня») стала мені трохи на заваді. Правда, писала я її дуже недовго, 10 – 12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». Потім уже переїзд, розташовування і т. п. Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж само писання, – от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия й плечі болять, наче я мішки носила. Ет, таки я тепер ні до чого стала!..

Але помежи тим усім я таки «вчилася», і вже мені мало лишилось довчитись – так, на тиждень часу. А тоді вже сама поправка рукопису діло дуже недовге. Зрештою, вступну частину я тобі тепер посилаю («в задаток») – либонь, се вийде на один аркуш друку, то, може, й тепер почнеш видання, а далі я посилатиму, коли хочеш, частками, на чию скажеш адресу. Може, ти знайдеш кого в Києві, щоб зайнявся коректою і т. п., а може, в Катеринославі будеш друкувати? Напиши мені про се. Я тепер довго не задержу. На жаль, до вступних статей нема у мене малюнків, бо книжка Ménard’a не ціла (початок одірваний) і нема тих інтересних двох давніх «карт світу» – сього вже не знаю, де й шукати; а малюнки до «кам’яного віку», може, ти де знайдеш в яких виданнях по археології абощо. Десь у нас була книжка «L’homme sauvage» (забула автора), то там були незлі малюнки зброї, начиння камінного і т. і.

Здоров’я моє нічого собі, тільки t° знов трошки повищала і вечорами болять ноги. Кльоня має велику роботу, бо сезон «молодого вина» дає себе знати на всяких убійствах, часом зовсім безглуздих. Взагалі се нещастя, що Кльоня мусив у свій час вибрати тую «юриспруденцію», – вона йому зовсім не по натурі…

Я одержала книжку «Вісника» за сентябрь, а за октябрь ще ні. «Рідний край» маю за іюль.

Цілую міцно тебе з Михалями і маму. П[ану] Петруненкові моє вітання. Будь здорова.

Твоя Леся

Хотіла написати довше, та от і знов «заніколилось». Кльоня тебе цілує. Феоктиста Семенівна кланяється.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 373 – 375.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 342 – 343.

Подається за автографом (ф. 2, № 418).

Дрібніші речі (їх є три, а одна велика) – Йдеться про поезію «Хвиля», поему «Віла-посестра» (обидві надруковані в «Літературно-науковому віснику» в 1911 – 1912 рр.), легенду «Королівна» (надрукована в журналі «Рідний край», 1912, № 15) та «Лісову пісню» (великий твір).