28.09.1911 р. До П. П. Лаврова
| Хоні |
Вельмишановний Павле Пилиповичу, з поводу Вашої телеграми я відповіла трохи невиразно тому, що не хотіла спиняти Вам видання, а відповісти зовсім виразною, щирою згодою не могла, бо таки віньєта в такому вигляді мені не подобається.
Але се річ другорядна, і як уже «невозможно» інакше, то нема що про се й говорити. «Протестувати» проти віньєти я не буду, але на прийдешнє візьму за правило обходитись зовсім без віньєток – се простіше.
Я думаю, що досі книжка вже вийшла. Як будете посилати мені «почесний примірник», як то є звичай у видавців, і решту гонорару, то вже не посилайте у Кутаїс, бо я звідти виїхала.
Тепер моя адреса: м[естечко] Хони, Кутаисской губ[ернии], Кутаисск[ого] у[езда] (уезд конче треба зазначити, бо єсть і інші Хоні)мені (вулиці і т. і. не треба). При сьому мушу Вас просити, щоб не писали мені нічого на «отрезном купоне» і не зазначали зверху, що гроші од видавництва (так само і як коли будете од «Вісника» посилати які гроші, то не пишіть зверху, що від редакції), теж не пишіть мені «открыток», та й закриті листи ліпше рекомендуйте (як от і я роблю). Все це тому, що Хоні така діра, де «писателі» навдивовижу, а через те писательська «слава» тут може виявитись в надто уважному читанні і зачитуванні листів на почті та у всяких глупих питаннях з боку містечкової інтелігенції (я вже мала приклади такого в першій своїй кавказькій «резиденції»).
Коли книжка моя вийшла, то, може, буде Вам можливо виплатити мені гонорар, не дуже обаряючи. Надходить сезон, коли моє здоров’я може раптом погіршати, як то не раз бувало, а на той случай мені сі гроші дуже здались би.
З правдивою повагою Л.У.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 264- 265 (текст); с. 518 – 519 (примітки).
Подається за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Ф.4028. Оп.1. Од. зб.3. Арк.48 – 49).
Датовано за змістом на підставі інформації з листа Лесі Українки до матері від 15 (28) вересня 1911 р. («Се я написала листа Лаврову…»).
Уперше надруковано у виданні: «Слово і час». 1991. № 2. С. 17.
Вельмишановний Павле Пилиповичу… – У листах Леся Українка зверталася до Ю.Тищенка як до Лаврова Павла Пилиповича (за його новим паспортом), іноді вживала його псевдонім Сірий (Ю.Сірий).