Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11.08.1911 р. До сестри Ольги

Кутаїсі 29/VII 1911

Любая Лілеєнько!

Спасибі тобі за гроші. Таки, правду кажучи, дуже до речі прийшлося, бо я вже свої київські придбання розпустила на ремонт літньої одежі та білизни та й зосталася ні при чому.

А тепер знов трапився екстра-видаток: Феоктиста Семенівна вчора вирушила раптом в Київ, але через причину не внутрішню. Александр Антонович написав їй, що лічиться голодом, начитавшись, як звичайно, якихось брошур, що се рятує від всіх хвороб і, здається, навіть від старощів (йому вже під 70 літ!), отож сьомий день не їсть абсолютно нічого, тільки сиру воду п’є, і притому ходить на службу. З сього ми вивели, що він вже не може без опіки жити (межи нами, я переконана, що він вже й давно ненормальний), і Феоктиста Семенівна поїхала його рятувати і забирати сюди. Зрештою, переїхати до нас він і так мав не пізніше сентября, так що се мала різниця, тільки Феоктиста Семенівна мала велику турботу, плакала і т. п. З одного боку, то воно й добре, що їй прийшлось виїхати, бо вона знов уже почала було гдирати (либонь, з нудів, бо всі знайомі роз’їхались), і їх відносили з Кльонею робилися прикрі, та й мені разів два трудно було «видержати характер». Тепер, звісно, це все відступило набік. Найкраще, як вона займеться своїми інтересами і своїм чоловіком та одверне свої думки від нас…

В гори ми не їздили та навряд чи й поїдемо, бо Кльоню на іюль не пустили, а тепер не раніше 7 августа відпустять, то в горах уже, либонь, холодно буде, принаймні для мене. Та й так не знаю, чи стане фінансів поїхати, – я вже було думала, щоб хоч Кльоня без мене поїхав, а тепер, може, і йому не прийдеться, бо ще ж не звісно, як там у Києві старі свої справи поведуть (тим часом се коштувало нам 60 p., але се ще початок…). Ну, та як сей місяць Кльоня матиме в хаті повний спокій та з 7-го і відпочинок від діл, то, може, і тут поправиться, особливо як не жалуватиме грошей на виїзди за город, бо тут чудова околиця і повітря в горішній частині добре (ми, на жаль, мусимо жити в долині ради суду і базару). В Хоні ми повинні переїхати 7 сентября, бо вже Кльоню туди назначили, тільки його заміститель ще сюди не явився, хоча до 7 августа мусить уже явитись, а з 7-го Кльоня має ще місяць «на переїзд», отож і має бути відпочинок, бо справді переїзд тут недалекий – 26 верстов від Кутаїса.

Вчора я отримала остатню порцію переписаної «Історії» – тепер уже є вся. Тільки знаєш, Лілеєнько, се чимала книжиця буде (аркушів 15 приблизно, і то без малюнків), а як ще додати якісь кліше, як ми хотіли, то чи під силу воно буде твоїм фінансам? Може б, ти списалась із петербурзьким товариством, чи не видало б воно або принаймні помогло б тобі видати. Воно ж видало географію і інші подібні книжки, то, може, б видало і сю. Зрештою, я не настоюю на сьому, се тільки так, порада на всякий случай, а якщо для тебе приємніше і під силу видати самій, то ся порада сама собою відпадає.

До октября я надіюся переглянути як слід рукопис, якщо переїзди, здоров’я або щось інше не перешкодить. Досі мені не давала сього зробити спочатку деяка хатня робота, а оце недавно «найшов стіх» писати, то я дещо з давнішнього підкінчила, а крім того, написала драму-поему в 3-х діях днів за 10, з якимсь таким імпетом, що не могла вночі спати, а вдень їсти, аж Кльоня вже боявся за мене і раз навіть примусив випити брому. Як я її скінчила, то таки трохи послабувала – було t° 38° і чималий занепад сили, так що мене трошки підтягло, але тепер уже нічого.

Може, такій t° сприяло ще й те, що в нас цілий іюль дощі лили, так що сонячне лічення прийшлось перервати. Приємніше було б думати, що винні дощі, а не драма, бо невже ж через якісь дурні нирки прийдеться укорочувати розмір своїх творів? Колись я могла по три тижні зряду інтенсивно писати, ще не так давно – два, а се невже на один з’їду?… Здоров’я моє, себто вигляд і самопочуття, таке ж, як ти бачила в Києві, a t° майже щодня 37,4 (нижче 37 буває рідко) – звичайно, не цілий день, а так від полудня до 6 – 7 вечора, – увечері здебільшого бувають «точки та обрізки», за весь час, що я тут, ледве кілька днів можна таких нарахувати, коли їх не було. Але все то чисто об’єктивне і нічого суб’єктивно не заважає, за винятком кількох днів, коли прокидались болі в нирках, тільки тих днів було мало. Кльоня був би здоровий, якби не перетомлювався, а то зле спить і нервується, та часом і на болі в грудях скаржиться (кашлю нема) – ну, та вже ж, може, кінець тій каторзі!

Посилаю тобі фотографію (домашню). Не думай, що се наша ся «обстановка», – ми живемо в чужій хаті, а нашого там тільки два складаних крісла з моїм вишиванням.

Я дуже рада, що Михалюньо видужав. Страх не хотілося припускати думку про ту золотуху – начулася я вже її чимало! Хоч би воно вже за це літо загартувалося, щоб зимою не слабувати. Чому Доруня не зробить собі операції – се ж, здається, тепер легко роблять? Як там діло з її виноградарством?

Цілую міцно тебе і твоїх гостей-родичів, хто є в сей момент. На зиму треба тобі Михайла Кривинюка-старшого в Катеринослав залучити, то й не буде страшно. Кльоня тебе цілує. Будь здорова, Лілея моя, Михайлюня поцілуй.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 357 – 359.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 596 – 598.

Подається за автографом (ф. 2, № 413).

Гдирати – бурчати.

Остатню порцію переписаної «Історії» – Йдеться про рукопис підручника «Стародавня історія східних народів».

Із петербурзьким товариством – Мається на увазі петербурзьке «Благотворительное общество издания общеполезных и дешевых книг для малорусского народа» (1898 – 1917), перше легальне видавництво української книжки, затверджене царським урядом. Видало понад 80 книжок загальним тиражем понад мільйон примірників.

Дещо з давнішнього підкінчила – Мається на увазі поема «Віла-посестра», розпочата в Кимполунзі в 1901 p.; надрукована в «Літературно-науковому віснику», 1911, кн. 12, с. 405 – 412.

Драму-поему в 3-х діях – Йдеться про «Лісову пісню», закінчену 25 липня ст. ст. 1911 р. (опублікована в «Літературно-науковому віснику», 1912, кн. 3, с. 401 – 448).