12.03.1903 р. До О. Ю. Кобилянської

Хтось дорогий та добрий пробачить комусь-якомусь за мовчання, як уже не раз пробачав, – правда? Хтось саме мав сідати відписувати на давнішого листа і картку, аж тут знов надбіг листочок від когось чорненького. І зрадів хтось, і таки сором стало: от мені хтось вже втретє пише!.. Однак хтось не так винен, як то видається одразу.

Різно бувало з кимсь за сі два місяці: був хтось і хворий певного часу, знервований до того, що аж і взагалі недобре стало, та й хтось закашляв, та й кров показалась, і тоді комусь на довший час було заборонено працювати і писати, та й сам хтось не мав моральної енергії (хоч сила фізична була) до писання неділових листів. Тоді хтось був дуже схуд і справді був трохи до «павутини» подібний, але вже потому поправився, головно, як лікар примусив його наркотиками спати нормально (а то хтось було вже одзвичаївся так спати), і тепер хтось не кашляє і не бідний, тільки вчепилася якась біда нова: комусь прибиває раз у раз кров до жил на шиї і кидається до голови і до очей, а як тільки так починає робитись, то комусь зараз стає тісний комір від сукні і хтось не може думати до ладу, бо в голові неприємне почуття, як буває, коли сонце або вогонь дуже напече, – і хтось мусить лягати і ні о чім не думати. Лікар каже, що то нічого небезпечного і мусить минутися, що то походить від якогось невеликого неладу в серці, наслідком довгого періоду знервування; ну, натурально, наказав знов не томитись і т. і. Та я й сама «не томлюся», бо хоч би хотіла не слухати того припису, то мушу, як приступить ота халепа. Воно і не болить, а так заважає. Остатні два дні вже менше мучить, отже, може, мине хутко.

Тим часом назбиралося було багато листів і ділових, і до родичів, то хтось мусив на те покладати той час, коли можна було якось писати. А комусь не хотів знов карточку або лаконічного листа посилати, бо хотів добре з кимсь поговорити, бо вже давно так не говорив і затужив до такої розмови. Тим часом минав день за днем, от і досі. Остатнього тижня хтось має ще велику розривку: приїхала тітка чиясь (не Саша, а старша – Єлена) і з своїм сином, і з молодшим сином тьоті Саші (Тосею, коли знаєте), і з нашою Оксаною. Оксана живе тепер зо мною в хаті. Вона вже одужала, не сумує і не капризує, і всі кажуть, що вона має вигляд здоровший від мене. Геть наче одмінилася дівчина: сміється, бігає, всім інтересується; оце перед приїздом сюди прожила близько місяця в München’i, там перебула карнавал, потім, по дорозі сюди, звідала Венецію і кілька інших італьянських міст, приїхала весела, балакуча. Комусь навіть трохи забагато гомону того, що тепер запанував на нашій, ще недавно такій тихій віллі. Вчора й сьогодні, зрештою, вже трохи люди притихли, переговорили трохи матеріал, а то аж нічим зайнятись не можна було, ледве-ледве що пару ділових листів написалося.

Хтось заміряє тут ще місяців 1½ – 2 пробути, а там подасться до Австрії, пробуде пару день у Празі, пару день у Відні, у Львові, може, і зовсім не буде або теж тільки пару день, а найбільше хоче пробути – хтось знає, у кого? Вже ж у когось чорненького, у тої Wunderblume! Хтось хоче конечне до когось заїхати. Оксану пустить саму додому, вона тепер опіки не потребує на залізниці, а сам зачепиться в Чернівцях, поки можна буде, – хтось до червня ще має час вернути додому, бо в Зеленому Гаю май ще вогкий, а в Києві хтось не має охоти довго сидіти. От якби так хтось когось міг ухопити з собою на Україну, то б то було славно! Але ж хтосічок як не в червні, то на осінь мусить приїхати, конче мусить, інакше не йде.

Ще хтось комусь напише до виїзду з Сан-Ремо, а хтось комусь напише, куди перепровадиться з родиною, аби хтось знав, де когось в Чернівцях шукати. Отже, не буде вже «санаторію на Новім світі»!.. Комусь жаль, хтось там привик, комусь там було дуже добре з кимсь увечері по городу ходити. Ну, та, може, хтось і в другім місці так «привикне», бо і там же буде хтось та й ще хтось, а то головна річ. Хтось знов причепиться до чиєїсь хатки так, як випадає «павутинці», що й одчепити буде тяжко, бо хтось таки любить з кимсь сидіти. Чи хтось пригадує, як та «павутинка» трьома наворотами в Чернівцях зачіплялася?.. Хтось та й ще хтось… добре так буде…

Через ті різні нелади в здоров’ї хтось остатнього часу мало писав, а раніше писав багато, тільки з того користі вийшло мало. Написав відповідь Єфремову, але «Киевская старина» не схотіла її вмістити (відповідь була написана в формі листа до редакції), хоча хтось витримав цілком гречний, коректний тон супроти редакції і самого д. Єфремова. Навіть д. Єфремов писав комусь, що він сам був за тим, аби ту відповідь уміщено, але редакція завзялась жадних відповідей на дописи своїх співробітників не уміщати; досить то дурний принцип, та що робити!

Моя відповідь поїхала до «Мира божого», та, певне, і там нічого не буде, бо та полеміка з невідомим ширшій публіці критиком на теми спеціально українські не може, певно, зацікавити преси і публіки російської. Може, хтось напише щось до «Вісника» на ту тему, але вже не зараз, бо тепер не має часу і сили і боїться знов знервуватись, – та відповідь, не прийнята в «Киевской старине», когось дуже багато коштувала, і хтось не одважується так хутко робити другу таку пробу. Тим часом д. Єфремов вже тричі писав до когось приватно, в листах тримав цілком інший тон, і комусь здається, що Єфремов почувається сам ніяково після своїх Gemeinheiten друкованих. Єфремов читав чиюсь відповідь в рукописі і тепер запевняє, що цілком не мав на меті зневажити когось як писателя і як діяча, що тільки в літературних деяких поглядах розходиться, а взагалі шанує й поважає і т. д.; запевняє теж, що то комусь тільки видалось, ніби Єфремов по цілій своїй статті розкидав натяки на когось, що він того і в думці не мав. Нехай і так буде.

Коли Єфремов вдруге не чіпатиме когось особисто і триматиме взагалі призвоїтий тон в своїх виступах проти «нових», то і хтось не матиме охоти і потреби витикати свою особу наперед, бо взагалі особистої полеміки не любить, але хтось рішуче допевнився, що в літературних поглядах на нові напрями хтось різко, діаметрально розходиться з Єфремовим і його однодумцями, отже, певне, се буде не остатня баталія, бо хтось не думає скласти зброї і зректися прапора новоромантичного. Тим часом все йде ganz ritterlich: Єфремов пише гречні листи, просить у когось віршів до нового збірника, хтось послав вірші і собі писав гречні листи «з правдивим поважанням» взаємно… але то «узброєний мир», ми обоє те добре тямимо. Я тільки думаю, що мій ritterliches Benehmen більш засоромив і більш покорив мого противника, ніж то могла б зробити найгірша полемічна лайка, – так мені почувається те в його листах. І комусь то приємно. Так і треба. А хтосічок як гадає? Правда ж, комусь «бештати» не випадає?

Окрім сього полемічного виступу, хтось написав по-російськи статтю про Конопніцьку, і вона теж не була прийнята в «Мир божий», тому що в ній хтось занадто самостійним критиком показався. З того всього хтось охолонув до «Мира божьего», передав свою статтю в інший журнал (ще не знає, чи буде там надруковано) і тепер шукає собі заробітку деінде, але ще не знайшов і гризеться тим (хтось чорненький добре розуміє, як то прикро без «власних фондів», і хтось білий не потребує про те розводитись). «Zeit» чомусь мені не присилає часописі і не відповідає на мій лист, посланий при дописі, так що я не знаю, чи прийнята допись, чи ні, і починає мене те іритувати.

Ет, якби не той зарібок, то хтось покинув би і критику, і публіцистику по «чужих хатах», а був би собі поетом у власній, рідній хаті, як і досі, то менше б мав прикрості. Хоч той хтось таки має неспокійну натуру. От недавно зладив полемічну статтю до «Молодої України», схотілося зачепитись з М. Ганкевичем за терор та за політичну етику. Ще тільки не мала часу переписати, але от перепишу і таки пошлю. То вже не для зарі6ку і не для самооборони, а так – «за правду», не стерпіла душа моя, що проводар української соціал-демократії таке плете, та ще й в органі для молодіжі! Знаю, що то його дуже зачепить, але нехай, я не особу, а помилки його чіпаю.

Крім того, хтось ще написав одну невеличку драматичну поему і кілька віршів. Хоче ще одну, навіть дві поеми (теж драматичні) написати, але хіба пізніше, бо тепер не має часу і таки мусить трошки притримати себе.

Хтось комусь радить «» на німецьке перекладати, тільки думає, що то дуже тяжко, бо віддати народний колорит в чужій мові – то надто трудна річ. Але, може, хтось і вдасть, бо хтось мудрий і добре тямить німецький стиль. Якби переклад удався, то варто його зробити, бо такий роман, як та чиясь «Земля», варт і німецькій публіці показати.

Брат мій писав, що мав щось зладити для «Русской мысли» в відповідь Єфремову, але не знаю, чи вже зладив, бо взагалі він дуже зайнятий. Також не знаю, чи написала що мама. «Вісника» чомусь не маю ні за лютий, ні за марець, треба вже «пригадатися ласкавій увазі».

Хтось забув комусь подати адресу Квітки. Йому можна так написати: Тифлис, Тифлисский окружной суд, г-ну Клименту Квитке. Якби хтось йому послав картку, то Квіточка, певне, дуже радувалася б. Чого він виїхав так далеко? От, хліба шукати! Де знайшлася служба, туди мусив їхати, бо інакше нема звідки жити. Але тепер задумує кудись втікати звідти, знов на Україну, бо недобре йому там, на чужині, до родини тужить (він там сам-один, а родина в Києві), та й взагалі там життя тяжке.

Лілі не конче добре поводиться, бо має забагато роботи і дуже знервована (се, впрочім, нам обом наслідки минулого літа обзиваються). Коли б вона вже з того Петербурга вирвалася, то було б щастя правдиве.

Чи то збірник Коцюбинського все одно, що Чернявського? Чернявський мене запрошував, але мені його листа тільки зреферували з Києва, а не прислали, то я ні адреси, ні програми збірника не знаю. Про збірник Вороного я думала, що вже запізно туди що посилати, мені здавалось, що той збірник вже в цензурі, а як ні, то нехай би хтось мені дав адресу Вороного, може, й я що пошлю.

Науменко так мене лютить, що аж говорити не хочу про нього!!

Весна тут не «зачинає», а просто-таки im Zenit стоїть! І море грає весело і синє-синє… Але хтось уже до когось хоче, таки туди, на Буковину, дуже хоче, – хтось когось любить.

Родичам і братам чиїмсь привіт і уклін.

Хтось

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 45 – 50.

Вперше надруковано скорочено в перекладі російською мовою у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 283 – 285.

Подається за автографом (ф. 14, № 908).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 669 – 673. Одне істотне різночитання з виданням 1979 р. вказано нижче.

Новий Світ – назва вулиці, де мешкала родина Кобилянських у Чернівцях і де гостювала Леся Українка, На той час Кобилянські мали намір змінити помешкання і невдовзі переїхали на вулицю Зоряну, 6, звідки знову перебралися на Новий Світ, тільки вже не в будинок № 61, де раніше жили, а в № 46.

Трьома наворотами в Чернівцях зачіплялася – Леся Українка в 1901 р. тричі заїздила в Чернівці (26 квітня, 27 червня і 13 вересня).

До нового збірника – До збірника «На вічну пам’ять Котляревському» Леся Українка переслала вірші «Бранець», «На Земмерінгу» і «Дим». Царська цензура заборонила друкувати поезію «Дим», і вона побачила світ лише після Великого Жовтня (Українка Л. Твори, т. 1. Харків – Київ, 1923 – 1924, с. 298 – 301).

Бештати – лаяти.

Хтось охолонув до «Мира божьего» – Редакція цього журналу замовила Лесі Українці статтю про М. Конопніцьку і, протримавши два місяці, відхилила її.

Передав свою статтю в інший журнал – Леся Українка доручила своїй сестрі О. П. Косач статтю про М. Конопніцьку запропонувати журналу «Вестник Европы», а якщо й там її відхилять, то переслати в журнал «Русское богатство» або «Русская мысль». Однак і в цих журналах стаття не була надрукована. Доля її невідома.

на мій лист, посланий при дописі – ні листа, ні цього допису розшукати не вдалось.

Полемічну статтю до «Молодої України» – Йдеться про «Замітки з приводу статті «Політика і етика»», де Леся Українка полемізувала з публіцистом М. Ганкевичем.

Одну невеличку драматичну поему і кілька віршів – Маються на увазі твори «Вавілонський полон», «Дим», «Бранець».

ще одну, навіть дві поеми (теж драматичні) написати – через місяць (в листі до О.Ю.Кобилянської з 27.03.1903 р.) Леся Українка розпочала роботу над драматичною поемою «Кассандра». В 1904 р. вона написала драматичну поему «На руїнах», задум якої, напевно, визрівав у цей час.

Не знаю, чи написала що мама – Михайло Косач і Олена Пчілка осібно збиралися виступити в пресі з критикою статті С. Єфремова «В поисках новой красоты». Детальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».

Збірник Коцюбинського – альманах «З потоку життя» (вийшов у Херсоні 1905 p.), який уклали М. Коцюбинський і М. Чернявський. В альманасі вміщено поезію Лесі Українки ««Було се за часів святої Германдади…»».

Чернявський Микола Федорович (1868 – 1946) – український письменник, автор численних перекладів із російської та зарубіжної літератур.

Збірник Вороного – альманах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903). Тут надруковані поезії Лесі Українки «Хотіла б я уплисти за водою…», «Якби вся кров моя уплинула отак…» із циклу «Ритми» та «Єврейські мелодії» із циклу «Невольницькі пісні», що увійшли до збірки «Відгуки» (1902).

Науменко так мене лютить – у виданні О.Косач-Кривинюк стоїть «любить». Трудно зважити, як правильно.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український історик, філолог, громадський діяч.