На Земмерінгу
Леся Українка
Кучері темні уквітчала хмарка
цвітом з гранати огнистим,
лине туди, де здалека біліє
шпиль своїм чолом пречистим.
Лине і щедро квітки розсипає
геть по всім небі навколо,
хоче зогріти палкими квітками
теє холоднеє чоло.
Квітка торкнула, і сніг загорівся,
мов золотеє багаття,
шпиль усміхнувся новою красою,
наче по слову закляття.
Пташкою хмарка летить до шпилечка.
Ось вони, ось вони в парі!
Як же вони поєдналися щільно
в спільнім великім пожарі!
1902
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 291.
Вперше надруковано у збірнику «На вічну пам’ять Котляревському», К., 1904, стор. 121.
Автографи – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 2, № 704 (чорновий), під заголовком «Спогад з Земмерінгу», та № 2 (чистовий).
Дата в автографі – San-Remo, 16.11.1902.
Подається за першодруком.
Земмерінг – мальовничий гірський перевал у східних Альпах.