27.01.1903 р. До М. В. Кривинюка
| Сан-Ремо |
Простіть, дорогий брате, що не пишу. Була страшно зайнята, настільки, що не встигла і скрипту Вашого переглянути, оце сьогодні візьмуся до нього, перегляну і тоді поспішуся відослати Вам. Зайнята була, між іншим, і полемікою проти статті Єфремова в «Київській старині», де він зачисляє мене до «вредных антиобщественных» елементів за те, що я, нібито, тягну руку за декадентів і символістів. Я пояснюю, що дек[аденти] і симв[олісти] мене нічого не обходять, окреслюю деякі риси мого напряму і запрошую п. Єфр[емова] «выражаться точнее и разборчивее», інакше буде кепсько для його «литературного флага». Стаття Є[фремова] написана прекапосним тоном і дуже мене обурила не так за мене (я там приплетена «між іншим»), як за Кобилянську (вона ж там найвреднішою виходить) і взагалі за правду. Обзивається давня Конищина і нудить мене від неї і поривається в мені душа нащадка Драгоманова… Певне Єфр[емов] зачепить мене ще раз, не думаю, щоб він «з’їв і облизнувся», ну, тим гірше буде для нього, бо я вже вдруге вдарю «нещадно», а тепер ще, тим часом, «церемонюся» — «рыцарство», бачте, обуяло.
Не в пору мені полеміка, бо нерви мої остатніми часами капризують і здоров’я взагалі часом поскрипує, був і бронхіт, а потім з місяць t° трималась на 37° і вище (до 37,7), се не який і «жар», але як цілий місяць так триває, то таки воно томить, не дарма увесь італьянський «жир» (1 kilo) назад спустила. Ну, та може, за остатні два тижні і знов поправилась, не знаю ще. Поскрипувало і в грудях, приходилось йодом мастити, чого ненавиджу! Правда, було раніш холодно і вітряно (щось таки пробилося з півночі), але тепер знов погода і тепло, то вже, може, буде гаразд. Скінчивши полеміку, я значно заспокоїлась нервами і почуваюся добре, так що, певне, вже буду здорова.
Жду в гості Оксану з тіткою. Побачу, яка то Оксана тепер, — всі хвалять, що здорова і зовсім не пищить. Дай Боже! Мені випадає жити з Оксаною в одній хаті, — як буде зле, то втечу.
Ліля писала, що вмисне не поїхала на Різдво в Київ для ощадности нервової енергії. Мудро зробила, хвалю. Її стільки вимучено за літо, що треба довшого відпочинку.
Мушу зараз бігти на пошту, а потім ще маю листи і роботу. Мій скрипт нескінчений ще, як скінчу — пришлю. Коли з бемами трудно, то може до Матвеева вдатись, а то я ще маю «пути» в Лондоні, можу списатись. Як гадаєте? Мене в Лондоні досить почитують і звернуть увагу на мій голос. Напишіть, яка Ваша думка. А до Черновець не можна вдатись? Чи не варт уже?
Погано, що Ви все сумуєте. Бийте лихом об землю, от як я (тільки фізично будьте ліпше від мене). «От хвастає», скажіть. Ну, нічого, «скромности» і без мене на світі багато, а я от, поки сонце не зайшло, похвастаю трошки.
Я, коли мовчу, то ніколи не через «щоти листами», а просто з браку часу, або настрою (буває, що час і настрій ніяк не прийдуть до згоди). Ви ж не гніваєтесь? Злої волі в моєму мовчанні нема ніколи.
Будьте здорові, цілую Вас і руку стискаю.
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 661 – 662, з архіву М. В. Кривинюка.