29.01.1903 р. До матері
Сан-Ремо | 29.I.1903 |
Люба мамочко!
Я забула пояснити, що в моїй замітці місця, відчеркнені олівцем, можна виключити, якби замітка була признана занадто довгою, але більше я нічого не згоджуюсь виключати і прошу редакцію не робити ніяких «поправок», бо це не стаття звичайна, «письмо в редакцію». Я цитату з Делле Граціє не приклеїла, бо, може, вона не придасться; коли «довгість» не завадить, то приклей, а коли то не прийдеться, то відішли мені. Я буду хутко писати статтю до «Мира божьего» про Делле Граціє, то мені придасться.
Я не пам’ятаю, як ти хотіла: чи треба тобі назад прислати статтю Єфремова, ніяк не можу найти твого листа, що відноситься до сього. Напиши, коли треба, то відішлю.
У нас сі два дні нічого нового не сталося, хіба що весна почалася: засівають город і поливають завзято, у нас і в наших сусідок, французьких монашок.
Я ще забула тобі написати: я начитала у «Віснику», що видавцям «Віку» докоряють (між іншим, Славинський у «Мире божьем») за непоміщення моєї і твоєї біографії і за нерозкриття наших псевдонімів. Я не знаю, як ти до того відносишся, але я за саму себе (не згадуючи нічого про тебе) послала коротеньку заміточку до «Вісника», «Мира божьего» і «Киевской старины», що я сама не хотіла уміщення біографії і розкриття псевдоніма без жадних дальших роз’ясненнів, як і чого то сталося, бо думаю, що всю історію виволікати на світ не варто, та я й не знаю гаразд її деталів. Зробила я це тим, що мені тепер надто не хочеться, аби за мене в чім би то не було відповідали видавці «Віку», – я стою на пункті педантичної коректності щодо них, власне, це тим більше, що, певне, прийдеться прилюдно і виразно ворогувати з ними. Та й справді ж, самий факт неуміщення біографії і т. п. залежав не від їх.
Може, тобі неприємно, що я се зробила, але я іншого виходу для себе не бачила, а тебе, я думаю, то нічим не обов’язує, бо я тільки про себе в замітці споминала, а про тебе не згадувала нічого. Не послала ж раніше замітки тобі через те, що у Львів і Петербург кружно і довго було б, а вже й так часу багато минуло, а в «Киевской старине» текст замітки той самий, що і в «Мире божьем», то ти можеш собі там побачити і додати що, коли схочеш, від себе за своїм підписом. Мені приємніше було почувати, що я нічогісінько, навіть формально, не винна видавцям «Віку», таким способом я маю цілком вільні руки в разі дальшої «війни».
Не посилаю тепер дальших приміток до статті Єфремова, бо сьогодні не маю часу їх писати, зібралося кілька листів пильних та й інша робота є. Але хутко надішлю. Обридають уже мені потроху ці звади, та що робити?
Чом то ви всі покинули мені писати, а так тільки самими карточками та бандерольками розмовляєте? Я не кажу, мені і те миле, а тільки вже хочеться «довшого слова».
Цілую тебе міцно, моя мамочко, пиши мені довше слово.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 36 – 37.
Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 6-7, с. 190 – 191.
Подається за першодруком.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 662 – 663. Одне істотне різночитання з виданням 1979 р. вказано нижче.
«Письмо в редакцию» – так називала Леся Українка полемічну статтю, написану у відповідь на виступ С. Єфремова «В поисках новой красоты». Детальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».
«Вік» – антологія української літератури в трьох томах (т. 1 – поезія, т. 2, 3 – проза), присвячена століттю з часу появи «Енеїди» І. П. Котляревського (видана в 1900 – 1902 рр. видавництвом «Вік» у Києві). С.Єфремов був одним з чільних співробітників цього видавництва.
я стою на пункті педантичної коректності – у виданні 1979 р. стоїть «педагогічної», але прочитання О.Косач-Кривинюк мені видається переконливішим.