17.03.1903 р. До М. I. Павлика
| Сан-Ремо | 31/III 1903 |
Шановний друже!
Пишу нашвидку, бо страшно зайнята: кілька конечних листів та ще візита в санаторіум по ділу одної хворої знайомої. Іванові напишу сьогодні, думаю, що зробить хутко. Вісті про міжнародні гречності у Львові дуже мені прикрі і з принципіального, і з усякого боку. Я не думаю, щоб факт переписки Л. М. з Вами мав у собі щось справді небезпечне, та надто беручи ті давні часи, ну, та, може, вона думає інакше. Стаття Ваша в «Reformator’i» і в «Руслані» дуже мене інтересує. Пришліть. Про архів і т. д. подумаю, то, може, якось вдасться врядити безпечно. Антитеза між Львовом і Києвом, пам’ятайте, не від мене походить, а від Л. М. Зрештою, і мій замір був не той, щоб «угасити духа» молодіжі, а тільки, щоб поставити ясно можливі перспективи, хоч наскільки я сама їх бачу: дядько завжди любив дивитись правді просто в вічі і мене так учив. Се, що Ви пишете про Мордовця, щось дуже чудне: осмілився дід на старість літ! Барвінський теж мене дивує. «Чудны дела твои, господи!». Я вже щось і не розберу…
Єфремова я знаю, хоч не близько. Людина особисто порядна, переконання, скільки мені відомо, національно-демократичні, впрочім детально його profession de foi не знаю, бо ми належали до цілком різних гуртків. Єфремов і його товариші виховані під егідою покійного Кониського, хоч потім трохи відкинулись, однак з тої «закваски» все дещо від часу до часу обзивається. Про справу, дотичну спадку дядькового, з ним не говоріть. В літературі вони свого політичного profession de foi виразно ніде не означали. Стаття Єфремова мені цілком не подобається, вона повна літературного верхоглядства і усердія не по розуму, сліпої певності в сумнівних авторитетах (наприклад, Нордау!) і трактування про те, в чому Єфремов нічогісінько не тямить, а власне, про французьку літературу і історію новітніх напрямів; тон її і стиль до краю неприємні і часто двозначні в дотепах. Я з Єфремовим полемізувала, тільки моїй полеміці не довелось побачити світу завдяки аргусам з «Киевской старины». Єфремов мою думку про його статтю знає, тільки Ви йому сих моїх виразів не передавайте, бо я з ним не так знайома і тому вживаю тон і вирази делікатніші в присутності його.
Впрочім, особисто я вже погодилась з ним після певного конфлікту і вважаю за потрібне де в чому помагати йому і товаришам, бо вважаю їх людьми працьовитими, чесними і з добрими замірами, а що бог їм талану і великого розуму не дав, то вони з того не винні. Зробите мені ласку, передавши йому мого листа, бо я щось сумніваюсь, чи добре то на отелі адресувати «по нонешним временам», – лист діловий і спішний.
Будьте здорові. Ex, коли б Ви не слабували.
Л. У.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 50 – 51.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 454 – 455.
Подається за автографом (ф. 101, № 369).
Лист містить суперечність у датуванні. У виданні 1979 р. поставлена редакторська дата 17.03 (н.с.) 1903 р. і в той же час оригінальна дата з тексту Лесі Українки – 31/III 1903. Як правильно – невідомо.
Міжнародні гречності у Львові – Тут у завуальованій формі Леся Українка висловлює своє обурення з приводу обшуків у Львові та в інших містах Західної України з метою не допустити транспортування нелегальної політичної літератури в Російську імперію.
Факт переписки Л[юдмили] М[ихайлівни] – Журнал «Літературно-науковий вісник» (1903, кн. 3) опублікував спогади Д. Мордовця про М. П. Драгоманова, в яких наводилися цитати з листів дружини Драгоманова Людмили Михайлівни. Виявлення цього листування могло б призвести до неприємностей для Л. М. Драгоманової, яка в той час перебувала в Києві.
Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830 – 1905) – український та російський письменник, історик, співробітничав у російській періодичній пресі. Автор історичних романів і повістей, нарисів.
Стаття Ваша в «Reformator’і» і в «Руслані» – для польського тижневика «Reformator» він написав статтю про ставлення М. П. Драгоманова «до польської справи», а в газеті «Руслан» (орган клерикальної християнсько-суспільної партії в Галичині) за 1903 p., № 45 – 50, надрукував статтю «М. Драгоманов. «Високий рівень» українства та «нова ера», де критикував новоерівців.
«Reformator. Tygodnik poświęcony polityce, ekonomii, krytyce i literaturze» – тижневик, почав видаватися у Львові з 1902 р.
«Руслан. Християнський суспільний дневник» – газета напряму, яку видавав О. Г. Барвінський у Львові в 1897 – 1914 рр. У газеті інколи друкувалися відомі прогресивні письменники – І. Франко, О. Маковей, В. Щурат та ін.
Про архів і т. д. подумаю – М. Павлик наполягав на перевезенні архіву М. П. Драгоманова з Софії до Львова і висловлював у листі пропозиції щодо його зберігання.
Осмілився дід на старість літ! – Це зауваження стосується спогадів Д. Мордовця про М. Драгоманова, ім’я якого було одіозним у царській Росії.
Барвінський теж мене дивує – Олександр Григорович Барвінський (1847 – 1926) надав сторінки газети «Руслан» своему ідейному супротивнику М. І. Павлику, який опублікував згадану вище статтю про М. Драгоманова.
Кониський Олександр Якович (1836 – 1900) – український письменник, педагог, громадський діяч.
Стаття Єфремова – Детальніше – у статті «Світла й тіні нової краси».
Аргус – міфологічний персонаж у древніх греків: стоокий велет, охоронець царівни Іо. Переносно – пильний і суворий наглядач.