6.03.1903 р. До М. I. Павлика
| Сан-Ремо | 6.III 1903 |
Шановний друже!
Чекала я Ліду та тоді вже думала і Вам щось нового написати, як вона приїде. Тим часом дочекалась листа, що вона зовсім не приїде, бо лікар перестав вважати сю подоріж конечною для Міки, а тільки так, що «не завадило б», а що їх родинні та й національно-державні фінанси зле стоять, то ся подоріж так і відійшла в світ неіснування. Я напишу Ліді про справу. З Крив[инюком], гадаю, могтиму поговорити особисто, як буду в Празі, а думаю там бути місяців через два. Рада, скільки мені відомо, в Сан-Ремо не збиралась, Кр[ивинюк] теж ні.
Щодо Ваших планів, зв’язаних з переїздом Лілиним до Львова, то се справа, у всякім разі, не так швидка, бо Лілі треба ще 1½ – 2 роки пробути в Петербурзі, щоб скінчити медицину, австрійські ж універс[итети] не дають жінкам ніяких прав, так що, якби вона й вибралась за кордон, то хіба не в Австрію. Скільки мені відомо, вона марить про медичну діяльність десь по селах на Україні, і не знаю, чи життя у Львові відповідає її замірам. Радин же переїзд, я гадаю, зовсім не від Лілиної особи залежить, а від іншої. Вже скоріш натуралізація Кр[ивинюка] могла б від того залежати. Я, звісно, поговорю з ними всіма про сю справу, але радити, як їм своє життя врядити, не можу, поки вони в мене поради не питають.
Взагалі ж думаю, що українцеві тогобічному досить тяжко зжитись з галицьким, а надто львівським, життям, і така натуралізація вимагає значної моральної жертви. Найподобніше, може, було б натуралізуватись мені, але я матеріально залежу від тих, що на таку натуралізацію з доброї волі, я знаю, не згодяться, а незалежною я стану хіба за рік, за два, коли буду настільки здорова, що зароблятиму нормально. А чи можна що міцне будувати на моєму здоров’ї в його теперішній стадії? Навряд. Тим-то я постараюсь виробити такий план, де б натуралізація чиясь не була рішаючим моментом. Може, то буде кураторство по черзі малої компанії однаково близьких до справи і певних людей. Але то виясниться тільки після переговорів з тими людьми і, головно, Л. М..
Чи знає Л. М. про складку і замір перевезення тіла дядькового до Львова? Не забувайте, що від родини залежить дозвіл на се, а я не певна, що Л. М. власне на Львів згодиться. Якось при мені вона казала: «Якби на Україну, в Київ, чи в Полтавщину, то так, а Львів що ж, то вже не те». Шкода буде розчарування молодіжі, коли її порив розіб’ється об се, і варто б заздалегідь подумати, на яку іншу форму того ж таки «драгом[ановського] культу» можна б сей порив обернути в разі невдачі теперішньої цілі, щоб він не розвіявся марне і не перейшов у знеохочення. Мені прикро, що я на сей раз граю роль якоїсь «холодної води» для Ваших проектів, але ж тут діло не в холоді, бо я готова і матеріально і морально підтримати справу, тільки я мушу звернути Вашу увагу на те, що, може, Вам на думку не спадало.
Не знаю, чому мені de Gubernatis не відповідає, давно вже я послала йому листа (рекомендованим, з моєю адресою зверху), лист не вернувся, отже, дійшов до нього… Може, написати ще раз – як гадаєте?
Як же Ви думаєте зробити, поки те кураторство наладиться, чи будете потроху спроваджувати матеріали з Софії? Між іншим, я се буду допитуватись Ліди, куди вона думає подіти батькові папери в разі бурі на Балканах, про яку вона сама пише з лихими сподіванками. Варто б їй про те подумати.
Скажіть, що власне треба дістати з італьянських праць дядька? Може б, я і без Gub[ernatisa] якось справилась.
Бувайте здорові. Треба мені ще до інших листів та роботи братись, бо саме тепер маюся ліпше, то не слід би гаяти часу.
Що з Вашою мамою? Привітайте її від мене.
Л. У.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 43 – 45.
Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, спогади, вип. 3. К., 1960, с. 95 – 96.
Подається за автографом (ф. 101, № 368).
Не від Лілиної особи залежить, а від іншої – Тобто від художника І. Труша, з яким А. М. Драгоманова була заручена і взяла шлюб.
Спроваджувати матеріали з Софії – Тобто перевозити архів М. П. Драгоманова.
в разі бурі на Балканах – в 1897 р. відбулась греко-турецька війна; на початку 20 ст. Греція, Сербія і Болгарія прагнули розширити свої межі коштом володінь Туреччини на Балканах, що привело до 1-ї Балканської війни (1912 – 1913 рр.), 2-ї Балканської війни (1913 р.).