Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

16.02.1903 р. До М. В. Кривинюка

Сан-Ремо

Дорогий Михалю!

Добре зробили, що не ждали т[ьоті] Є[лі] і Оксани, а написали просто. Може сі дами і будуть у Вас, та хто ж їх знає. Тепер вони у Мюнхені (знаю напевне), а 1-го марця (нов. ст.) будуть тут у нас, чи будуть їхати через Прагу, того не знаю. Коли хочете їм написати, то пишіть на Тосіну адресу: Deutschland, München, Römerstr. 7, II rechts. Anton Schimanovsky. Приїдуть вони цілою бандою в С.-Ремо, бо і Тося з Юрою збираються, а може, і П[етро] Вас[ильович].

Народу буде у нас, як на ярмарку, бо вчора вже приїхали дві панни, приятельки моєї господині. Боюся, коли б і не занадто весело було «на чужині» — се для роботи вадить. А з роботою і так справи не найкраще пішли. Найгірша досада мені на «Мир божий» — не прийняв моєї статті про Конопн[іцьку], мотивуючи тим, що йому треба не критичної розвідки, а біографії і рецензії, а моя робота, власне, чисто критична. Однак міг би мені те одразу написати, ще коли я вмовлялась, що і як власне маю писати для нього, (я ж одразу казала, що я критик, а не рецензент!), а тепер мої три тижні (коли не місяць) роботи можуть пропасти дарма, зовсім се мені не до ладу! Я попросила Лілю забрати статтю з «М[ира] б[ожьего]» і передати кудись в інший журнал, та навряд чи що з того вийде. Здається, треба мені іншого пристановища пошукати, бо з «М[иром] б[ожьим]», видно, каші не зварю. Журналу сього мені не посилають, бо, очевидно, правною співробітницею мене не признають, а пренумерувати я рішуче не маю звідки, бо й так втратилась на бібліотеки ради нього ж.

Недавно я послала невеличку статтю до «Zeit», може, з німцями ліпше піде, ніж з росіянами. Якби я була нормально здорова, то я б скоріш запобігла нормального заробітку, бо не боялась би писати на риск неприйняття і писала б всюди, куди тільки могла б хоч трохи приступитись, ну, але з моїм здоров’ям (і, значить, «роботоздатністю») такі пасажі, як оце з «М[иром] б[ожьим]» тепер, либонь, не оплатяться, ліпше я вже зовсім gratis щось напишу, то хоч «для душі» не буде втрати…

Здоров’я моє остатній тиждень знов порядне, а то була чимала розклейка. Я Вам скажу під великим секретом від всіх родичів (не виключаючи і тітки з Окс[аною] і Лілі навіть), що з половини декабря, аж до передостатнього тижня я малася зле, гірше, ніж торішньої зими і минулого літа: безсоння і нерви заїдали, температура все була понад 37°, схудла гірше, ніж позаторік (коли вперше тільки що приїхала в С.-Ремо), мала два бронхіти і закінчила те все кривавим кашлем, — після такого закінчення мені чогось стало ліпше, і я почала поправлятись, може того, що тижнів на два покинула всяку роботу (по лікарському наказу), енергічніше взялась до ліків, та й лікар, покинувши свій страх перед наркотиками, перебив мою звичку до безсоння морфієм і хлорал-гідратом, так що я стала спати нормально. До того ж з початку лютого погода зовсім встановилась (а то часто мінялась і бувало навіть холодно в хаті), настало зовсім літо. А головно, деякі причини, що викликали гостро-нервовий настрій, тепер зникли, або, принаймні, притихли і, певне, се мені помогло, принаймні, стільки ж, як і наркотики.

Лікар думає, що всі мої біди головно з нервів походили, хоч воно, власне, від того не легше, бо часом від нервів трудніше викоруватись, ніж від сухот… зрештою й сухоти часто починаються власне з нервів і ними живляться. Ну, та зо мною так зле не стоїть, бо тільки до слова прийшлось, то так сказала, а про мої легкі лікарі тепер досить доброї думки, ліпшої ніж торік, все таки. Описала Вам мої злидні для того, щоб Ви не дивувались, чому я досі не скінчила давно початої роботи. Так от бачите тому: при пониженому значно здоров’ї я мусіла виготовити статтю в «М[ир] б[ожий]» і статейку в «Zeit», і полемічну статтю в «Київськ[у] стар[ину]» (бо там мене зачеплено так, що я не могла ради своєї честі літературної змовчати), і скілька дрібних дописів зладити, і масу листів написати (та кореспонденція колись мене на той світ зажене!). Отже працювати над тою роботою приходилось уривками, а вже уривана робота не робота. Тепер я кінчаю невеличку допись до «Молод[ої] Укр[аїни]» (полеміка з Ганкевичем з поводу його «Політики і етики»), не можу стерпіти, щоб не обізватись, бо, по-моєму, там «вопіющі» речі написано — і то в журналі для молодіжі! Се я скінчу сьогодні-завтра, а потім даю «зарок» нічого не починати, поки не скінчу тої роботи і одного перекладу на українське, теж давно початого, обіцяного Матвієву і Co. Ex, десять би мені таких сил, як моя тепер!…

Не дуже мені подобається, що друк буде таки в Празі, воліла б я, щоб то таки десь далі від Вас було. Глядіть, щоб то таки справді зовсім безпечно було, бо уважайте, що Ви ж не тільки з егоїзму повинні про таку безпечність дбати. Віньєтка Ваша мені подобається, коли по грошах можливо, то зробіть. Національні квітки, либонь, барвінок і калина? Віньєтку варто б зробити ще й для того, що ініціяли всякі (та хоч і повна формула Х.Х.) людям малописьменним нічого не говорять, а малюнок, однаковий на всіх «метеликах», мав би значення одної фірми і таким способом видання одрізнялось би одразу од всіх інших. Можна се так і І.М. мотивувати.

Моя робота, натурально, буде в Ваших руках. З рахунками вдавайтесь до І. М., я нічого не маю і в тій справі некомпетентна. Перед виїздом І. М. мені казав, що аби робота, а кошти будуть. Просив, коли можна, прислати роботи на оказ або в скрипті, або в коректі (нібито се мало б влегшити збирання коштів), та я думаю, що то не конче практично з огляду на всякі «прірви» та й на час, бо все ж то мало б посилатися способом некультурним, і взагалі то загайно. Нехай уже готове показує кому там цікаво. Казав він (тоді ще), що може одразу 50 р[ублів] дати готових, але не знаю, чи то й тепер так. Вдайтесь до нього самі. Він до мене вже давно не озивається, хоч і повинен би.

«Polonia Irredenta» я маю, саме читаю тепер. Ваш примірник, може, послали б якось Вашим молодим приятелям (Ш. [Шаркан Борисові і Вадимові]) на Україну, може б прочитали, варто б. Гриць [Гарматій] міг би послати. Скажіть йому, щоб послав «під синім значком» [?], він знає, що то значить.

Ваш скрипт хутко пришлю з рецензійкою, саме кінчаю переглядати, — не було часу раніш, та я думаю, що, поки одно ще не видруковане, то сьому однаково, де лежати, чи в мене, чи у Вас. Правда? Забула Вас попросити, щоб у скриптах не ставили стрічки так тісно, бо нігде поправки робити, та й зецерських очей шкода. Літерати звикли на очі друкарських робітників мало вважати, але так не слід би робити, принаймні літератам демократичного напрямку. Я з принципу виробляю собі чіткий почерк і стараюсь подавати чисті скрипти до друку (поправки можуть і не псувати чіткости, коли для них досить місця полишено). Я знаю напевне, що нечіткі скрипти зменшують щоденний зарібок зецерові, бо платиться від аркуша, а не від часу. На се варто вважати. Простіть за цю «лекцію», але Вам, може, се просто не спадало на думку.

Тим часом бувайте здорові, пора кінчати.

Цілую Вас. От якби і Ви з «бандою» приїхали сюди!

Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 663 – 665, з архіву М. В. Кривинюка.

поки не скінчу тої роботи і одного перекладу на українське, теж давно початого«та робота» – скоріше за все, брошура «Наше життя під царями московськими»; «переклад на українське» – напевно, казка Ф.Волховського «Сказание о несправедливом царе».