29.07.1901 р. До О. Ю. Кобилянської
| Буркут | 29.VII 1901, Буркут, пошта Жаб’є |
Ой, хтось комусь не вспів листа написати, мусить писати картку, і то хутенько, поки пошта не втекла! Хтось і сам сказав би те, про що його тепер просять, і більше сказав би, хтось знає, що хтось міг би сказати. О, вже ж хтось скаже! Хтось так робить […] без кінця. Якби тут хтось був, ходив би тут на золоті гори, тут є золоті гори. Комусь тут добре, дуже спокійно, ніхто його не мучить, – йому все було краще по сей бік кордону, ніж по той бік, хоч там і нібито рідніший край… Хтось напише хутко багато. Хтось дуже лінивий, але до когось писати не буде лінуватись. Хтось когось любить […]. Чорненькому поклін і побратимові. П. Квітка комусь кланяється.
Хтось
Магурі поклін.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 259.
Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 552, з копії, надісланої Марією Деркач. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Подається за автографом (ф. 14, № 887).
побратимові – очевидно, брату Кобилянської, Володимиру.
[…] – Тут опущено риски і хвилясті лінії, якими Леся Українка жартівливо зображувала гіпнотичні паси.