Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

9.04.1911 р. До сестри Ольги

Гелуан 9.IV (27.III) 1911. Villa Tewfik

Любая Лілеєнько!

Я тобі дуже вдячна за докладного листа і за пораду. Жду тепер відповіді від Ізраеля; думаю, хутко надійде. Хоча хто його зна, чи в разі скептичної або негативної відповіді так уже слід покладатись на те, бо се ж усе більше нові способи з тим світлом, а старі авторитети часом люблять рутину. Ну, та побачим, як там буде. Можливо ще й те, що й Ізраель ухвалить, а я все-таки не зможу почати сеї весни сього лічення.

Діло в тому, що недавно я отримала від Феокт[исти] Сем[енівни] листа з масою скарг на Кльоню (вона належить до того типу людей, що, як то кажуть, «сам б’є, сам кричить»), з уболіванням над своїм чоловіком, що він слабий, старий, самотній, і з цитатами з листа якоїсь «знакомої», де та гудить Ф[еоктист]у С[еменівн]у і Кльоню за їх егоїзм, ради якого вони жертвують здоров’ям і доглядом свого чоловіка і батька. В кінці пише, що вона тільки жде мого повороту, щоб «просити» мене і Кльоню «отпустить» її в Київ до чоловіка, але просить чомусь не писати про все це Кльоні. Я знаю, що все це крутійство, що вона просто хоче якось призвести мене помагати їй удержати Кльоню на каторжній роботі в Кутаїсі, аби її Марусі була гімназія, а їй театри і т. п., бо чомусь вона (Ф[еоктиста] С[еменівна]) згадує про свою повинність супроти чоловіка і про осуди знайомих тільки тоді, коли заходить річ про те, щоб нам врядитись на життя десь у маленькому місті («в трущобі», мовляла вона).

Тепер саме Кльоня веде переговори, щоб попасти хоч «в уезд», аби на легшу роботу, бо вже його нерви не видержують перевтоми від кутаїської гонки. Він провидів, що так йому буде в Кутаїсі, ще як тільки його назначили туди, і хотів був відмовитись від сеї посади, але Ф[еоктиста] С[еменівна] істериками примусила його таки прийняти се місце і тепер шукає способу, щоб його там утримати, хоча сама ж пише мені, що він уже не спить і не їсть від перевтоми. І вона ще сміє ображатись, коли Кльоня часом з жалю не змовчить і нагадає їй, що се ж він з її причини мучиться! На її думку, се «жестоко и недобросовестно», таке казати! Вона, либонь, ще хоче, щоб він їй руки цілував за все те величезне лихо, яке вона заподіяла – і то не раз – йому, та й нам обом. Коли се несвідомість з її боку, то я завидую такій sancta simplicitas, але скоріше се просто безмежний егоїзм, що не хоче ніколи бачити ніякої вини за собою. Коли б ти знала, скільки вона витягла здоров’я з Кльоні своїми «сценами» із-за кожної дурниці! А тепер ще й «жертву» з себе удає…

Отож я написала їй, що не хочу більше ніяких жертв, і коли її поважні обов’язки кличуть до чоловіка, то нехай вона телеграфує мені, я прискорю свій приїзд і увільню її від всякого клопоту коло господарства. Я, властиво, не думаю, щоб вона справді викликала мене телеграмою, бо, либонь, і побоїться Кльоні та й свого чоловіка, що не похвалили б її за такий фортель, а крім того, я не вірю в серйозність її заміру проміняти безпечне життя при нас на добре знайому їй каторгу з квартирантами та столовниками.

Але мені вже обридли тії «разводы», мовляв наш папа, і хотілось, би мені поставити діло «на чистоту». Нехай знає, що я їй ніколи не помагатиму водити Кльоню в ярмі, і нехай не думає, що я ніяк не обійдусь без неї. В крайнім разі, відложу своє світолічення на осінь, а не проситиму її ради мене приносити якихсь «жертв» (хочби навіть фіктивних). Якби вона справді виїхала від нас, то, може, воно й краще було для Кльоні, а з господарством я б уже якось врядилась, хоч би й знов виїхати на лічення прийшлось. Вона чомусь ставить переїзд Ал[ександра] Ант[оновича] до нас в залежність від того, чи буде Кльоня жити в великому місті (не менше Кутаїса), інакше, каже, його переїзд «несбыточная мечта», і, значить, їй треба їхати в Київ. Я ж їй пишу, що все це дуже шкода, але для Кутаїса чи іншого «центру» рискувати життям і здоров’ям Кльоні все-таки не можна і через те наш переїзд у «трущобу» діло неминуче. Нехай робить з того які хоче висновки.

Все-таки, я думаю, що вона лишиться в Кутаїсі до кінця мая – не ради «жертви», а ради Марусиних екзаменів, – і, таким чином, я, либонь, матиму час поїхати в Київ і принаймні попробувати світолічення настільки, щоб знати, чи воно мені потрібне, чи ні. Спішитися ж додому для того, щоб асистувати при її сценах, – нераціонально, бо все одно оборонити Кльоню від неї я не можу, поки вона з ним живе, а можу тільки вкінець надвередити власне здоров’я. І так її лист коштував мені важкого безсоння і підвищення t° на три дні…

Ну, годі сього добра. Напишу ще про інше.

Призначила я свій виїзд на третій день свят (12.IV ст. ст.), хотіла на тиждень раніше, та не можу, до того ж боюся, що тепер ще холодно в нас після такої міцної зими. В Одесі пробуду кілька день (певне, вже Комарови й так ображені за мої «блискавичні перельоти») і подамся або в Київ, або на Кавказ – в залежності від «вышеизложенного». З Одеси буду тобі телеграфувати, як зважу і скільки часу де буду.

Здоров’я моє нічого собі, але і не ідеальне. Вага збільшилась всього на 0,8 к[ілограма] (було трошки більше, та я почала знов худнути), так що важу 55,8 к[ілограма]; t ° часом здіймається до 37,4, але не вище. Напад справжній був тільки один, а маленьке роздражнення часто буває. Лікар уважає поганим те, що я більше виділяю, ніж уживаю рідини. Справді, коли я випиваю до 2000 gr[amm] на добу, то виділяю мочі до 2500, а часом і більше. Лікар каже, що се «інтерстиціальний процес под влиянием туберкулеза», але я не тямлю гаразд, що се значить, – та, певне, щось не дуже приємне. Цікаво, що навіть і в найсухіші хамсинні дні виділення не зменшувалось. Все-таки самопочуття у мене добре, і якби вдома не бувало гірше, то з сим сяк-так погодитись можна.

Писала я недавно до Оксани, та ще відповіді не маю. Хотілось би знати, як там з нею. Та вже навряд чи довідаюсь раніше, ніж вернуся в свої сторони.

Дора, на мою думку, даремне зробила, коли з нерішучості відмовилась від посади, до якої призволяв Русинов. Адже Микось теж «со школьной скамьи» дістався було на таку посаду, і ніщо, крім губернатора, не заважало йому справлятися з нею добре. Коли Дора просто хоче ще відпочити як слід по іспитах, то се річ інша і похвальна, а нерішучості я «не одобряю», бо се може обернутись в рису характеру і тоді буде трудно жити.

Знаєш, мені тутешній лікар радив лишитись тут на цілий рік («попробовать», казав він), але я сеї поради не можу прийняти: 1) дуже дорого (тут же літом і не заробиш нічого), 2) нудно, бо на літо і собаки втікають з Гелуана, і 3) користь від того проблематична, бо надмірна спека скоріш мені вадить, ніж (як виявилось торік) помагає. Взагалі така порада «хорошо, кому не для себя»…

Се добре, що Михалюньо не забуває тітки Лесі в Єгипті. Якось би нам треба побачитися з ним тепер, а то ж можу згодом обернутись в легенду і буде тільки здаватись, що пам’ятає… Бувайте здорові, мої «тюсіні золотесенькі», цілую обидві 1½ людинки (цікава лічба!) дуже-дуже міцно.

P. S. Я купила «Histoire des anciens peuples d’Orient» Maspéro, нове видання.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 344 – 347. Фрагмент «часто буває. Лікар уважає… а часом і більше» відновлено за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 244.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 409).

Інтерстиціальний (з лат.) – проміжний.

Русинов – особа не встановлена.