Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

28.02.1911 р. До матері

Гелуан 15.II.1911. Hélouân. Villa Tewfik

Люба мамочко!

Нарешті я беруся як слід до листів, бо вже прийшла до пам’яті, хоч і тепер ще здебільшого спати хочу, але тепер такий яскравий ранок, що, може, стане енергії хоч до обіду.

Як я тепер жалую, що торік згодилась на той туберкулін! Може, без нього я була б досі здорова, бо таки тутешній клімат чудово на мене впливає. Як торік перші два місяці (поки не почала вприскування), так і тепер я почуваюся так, як ніколи ні в Києві, ні в Ялті, ні на Кавказі не бувало. Що спати хочеться, то залежить тільки від чистоти і «різвості» тутешнього повітря і шкоди мені з того ніякої нема. Вага збільшується, темп[ература] унормувалась, аналіз показує навіть поліпшення проти торішнього. І се всього через три тижні після дуже тяжкої подорожі. Ще ж то й погода була не завжди добра, спочатку було холоднувато, потім разів два налітала буря з півночі («холодний хамсин», як дехто казав), навіть разів три по ночах ішов дощ, а вчора був маленький, але справжній хамсин. І все «во здравіє» без тої туберкулінної пакості!

Ти, може, побачила у сьому доказ твоєї думки, що мене треба було «вивезти» від п[ані] Карп[ової] і що саме ce мене поправило. Я сього по всій щирості не думаю. Перш усього, я жила з нею колись в Тифлісі в гірших відносинах, ніж тепер, і все-таки до 40° температура не доходила, а крім того, вона зовсім не така демонічна натура, як тобі видається. Я дивлюсь тепер на її характер без жодних ілюзій, розчарувати вона вже нічим не може, деякі речі я їй простила, деяких, певне, не зможу простити до кінця мого життя, але то не залежить від того, чи буду я жити з нею, чи окроме.

Тепер, коли мене що стісняє в спільному житті з нею, то скоріш саме те, що я не можу віднестись до неї просто і щиро, як часом відноситься вона до мене. Кажу «часом» через те, що у неї взагалі нема ніякої сталості й витривалості в характері, а може, й взагалі нема характеру, до того часто міняється в неї відношення до людей і речей без жодної видимої причини сто раз на день. У неї бувають і дуже добрі пориви (напр[иклад], вона дуже плакала, коли я була хвора, і говорила всякі ніжні речі), і не раз дуже злі (вона часами може поїдом їсти ту саму Марусю, котру взагалі «обожає»).

Ревності до мене у неї тепер нема, і то через ту просту причину, що вона дуже збайдужіла до Кльоні, бо центром її життя тепер Маруся і для неї вона готова пожертвувати і Кльонею, і своїм чоловіком, і всіми на світі. Мною ж вона тепер скоріше дорожить, бо не може не тямити, що без моєї помочі Кльоня не міг би їй, а головно Марусі, дати того комфорту, що вона має тепер, а се для неї дуже важно, і, значить, ні сваритись зо мною, ні «виживати» мене їй просто-таки не корисно. У нас із нею тепер нема ніяких прикрощів, одно, що мене часто обурює проти неї, се ті «сцени», які вона виправляє Кльоні часом із-за найпустішого приводу (але ніколи не із-за мене), найбільше се буває в інтересах знов-таки Марусі, а не раз і в своїх власних. Оцих-то власне «сцен» я не можу і ніколи не могтиму пробачити їй, але чи я під час їх вдома, чи ні, від того мій настрій не міняється, може, навіть прикріше, коли я не дома, бо я знаю, що тоді Кльоні ніде нема від того рятунку, а коли я дома, то він рятується до мене, куди вона не дуже-то заходжує.

Звичайно, се все не дуже приємні речі, але я далеко не почуваю себе нещасною, бо всі ці хатні злидні нітрохи не відбиваються на відношенні Кльоні до мене і наш добрий тривок з ним не нарушається ніякими «подружніми сценами». Між його душею і моєю ніхто не стоїть. Матеріально, може, п[ані] Карп[ова] і стоїть на першому місці в нашім домі (я їй відступила ініціативу в господарстві, але зате ж і всю працю по дому), але морально вона тепер не має і десятої долі того значення для Кльоні, що мала колись, і з того вона сама винна. Не знаю, чи переконала я тебе, що мені при даному стані речей ніщо не загрожує від п[ані] Карп[ової], але вір мені, що я це все писала з щирого переконання, а не тільки для того, щоб тебе заспокоїти. Та, зрештою, ти знаєш, що я в крайнім разі мовчу, але ніколи не пишу того, чого не думаю.

Тепер я маю всякі прохання до тебе, мамочко: я не знаю, чи тьотя Єля в Києві, і тому не пишу до неї сама, а прошу тебе довідатись, коли можеш, чи єсть у неї тепер які знайомі в Мюнхені, до яких я могла б звернутися, по її рекомендації, за одною дуже потрібною мені справкою в медичних речах. Може, тепер там єсть Юрко, то я прошу його адресу.

Крім того, посилаю оце на окремому листочку копію мого останнього аналізу і дані ваги і t°, чи не зможеш ти вибрати часу знов піти до Фінка і спитати, чи може він прийняти мене на лічення, якщо сі дані лишаться приблизно без зміни в апрілі (я думаю не пізніше середніх чисел апріля бути в Києві), бо коли він зважить, що загальний мій стан (про його ж найбільше можна судити по вазі і t°) не дозволяє світолічення, то я тоді, може, не поїду в Київ, а попрошу тебе приїхати на кілька днів в Одесу, як вертатимусь додому, бо кожний більший шматок подорожі машиною мене дуже томить і мені слід уминати роз’їздів, коли вони не абсолютно конечні. Та ще слід знати, чи буде Фінк весною в Києві і чи годиться сезон апріль – май для сього лічення.

А тепер вже пора кінчати, бо сильно розписалась.

Будь здорова, люба мамочко, пиши мені, будь ласка, і пришли мені сюди «Рідний край». Цілую міцно тебе і Доруню. П[анові] Кривинюку, п[анові] Петруненку і всім, хто про мене згадує, мій привіт. Цілую ще раз.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 335 – 338.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 237).

Від п[ані] Карп[свої] – Йдеться про Ф. С. Карпову.

Юрко – Ю. П. Тесленко-Приходько.