20.06.1911 р. До матері
Кутаїсі |
7.VI 1911, Кутаис, Козаковск[ая] ул[ица], д[ом] Козаковой |
Люба мамочко!
Чи не забув М[одест] Ф[илипович] привезти тобі єгипетське перо? Його при мені вийняли із схову і дали М[одесту] Ф[илиповичу], щоб одвіз тобі, але все ж він міг як-небудь забути.
Море, видно, хоче «загладити» свою вину передо мною, бо таке було гладеньке усі 5½ днів, що я ним їхала, як рідко буває. І просило сказати тобі, щоб ти його не боялась. Тут спочатку було гарно і гаряче, а се 4 дні йшов дощ і було більш того що холодно, через те я і сонячного лічення ще не починала. Сьогодні вже випогоджується, то завтра, може, й почну. Тут я застала все вже в порядку після переносин на нову квартиру.
Кльоня значно схуд і втомився (через те погано спить), але горло наче трохи поправилось (видно, се просто залежить від часу) і в грудях нічого лихого не озивається.
Він дуже дякує тобі за запросини в Зелений Гай, каже, що таки ще й сього року поїхав би, але сього року одпуск дають дуже короткий – всього 28 днів, то коло половини його пішло б на саму дорогу, але на той рік, як дадуть два місяці, то ми таки приїдемо, бо Кльоня вже дуже скучив за своїми сторонами, і взагалі слід йому трохи проїздитись поза Кавказ.
Тепер же оце з 7 іюля маємо кудись недалеко в гори поїхати (удвох), а поки вернемось, то вже, може, і в Хоні тії назначать, хоча сі справи часто затягаються, надто коли припадають на канікулярну пору. Зрештою, я сама поки що не стремлюся нікуди їхати, бо якось уже самий процес їзди обрид.
У хаті в нас тепер ліпший лад, ніж був зимою, – може, вплинули трохи мої листи, а може, так просто «перемололось», ну, так чи інакше, а жити стало ліпше («Pourvu que ça dure!», – мовляла мати Наполеона).
Передай мою подяку п[ану] Петруненкові за прислану статтю Ернста (в «Ділі») і попроси його при нагоді переказати Сірому, що я таки постараюсь прислати знов «Руфіна і Прісціллу» з огляду на просьбу Михайла Сергійовича. Коли пришлю, то не пізніше іюля, а як до того часу не пришлю, то, значить, не маю змоги нічого вдіяти. Але надіюсь якось справитись. Кримський щось не присилає даного йому клаптя, і я вже починаю турбуватись. Більш ніколи нікому не даватиму таких речей. Маю багато планів роботи на літо – се тому, що почуваюся нічого собі, але знов-таки «pourvu que ça dure».
Будь здорова, мамочко-голубочко. Цілую тебе і Гусіцу, як перелітатиме, Михайлу Васильовичу і п[ану] Петруненкові щирий привіт. Кльоня тобі кланяється.
Твоя Леся
Десь у мене щезло те число «Молодої України», де казка Гоголя, – пробі, пришли його, а то я страх сокрушаюся! Певне, десь лишилось у тій хаті, де мої речі стояли.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 352 – 354.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 592 – 593.
Подається за автографом (ф. 2, № 240).
Хоні – місто в Грузії (в 1936-89 місто звалось Цулукідзе).
За прислану статтю Ернста – В газеті «Діло» (1911, №№ 43 – 48) вміщено статтю Ернста «Суспільні вимоги й поезія». [В покажчику до 12-го тому (с. 635) стоїть: Ернест Федір Людвігович; тут одразу 2 помилки: по-перше, не Ернест, але Ернст; по-друге, йдеться не про київського мистецтвознавця Ф.Л.Ернста (1891 – 1942), а про іншу особу. (Білокінь С. В обороні української спадщини: історик мистецтва Федір Ернст. – К.: 2006 р., с. 340)]
Кримський щось не присилає даного йому клаптя – Частину драми «Руфін і Прісцілла» Леся Українка послала А. Ю. Кримському для перегляду на предмет правильності історико-побутових фактів і деталей змальованої історичної епохи.
Гоголь Михайло Венедиктович (1880 – 1921) – український письменник початку XX ст., друкувався переважно в журналах «Рідний край», «Молода Україна». Брав участь у революційних подіях 1905 р. Лесі Українці подобалися його казки, їхній народний колорит.