Приготування та подорожі до Єгипту
Андрій Музичка
Одиноким рятунком у Лесиній хворобі був Єгипет, і тому вона заздалегідь марить про нього.
«Через те я все марю про Єгипет, – хоч то ще річ далека (на весну ж туди не їдуть, а літом там, кажуть, витримати не можна), але вже збираю відомості про нього. Оце виписую собі Бедекера (Guide d’Egypte), а, крім того, хотіла б я ще й через людей допитатись, де і як там саме живуть і лічаться хворі люде… Мені вже хочеться скоріш мати відомості про Єгипет, щоб мати виразне поняття, коли й з якими засобами треба туди збиратися, так мені наче було б легше жити (се, може, просто каприз хворої)» [Лист з 10-03-1909.].
Та Леся не тільки збирає відомості. Ні. Вона студіює Єгипет, його культуру. Вона студіює Wiedemann’a: «Die Unterhaltungsliteratur der alten Aegypter», і наслідкам цих студій була коротка стаття й переклади, зглядно переспіви ліричних пісень давнього Єгипту, що їх перекладав Відеман прозою на німецьку мову [Див. ЛНВ. 1910. IX. Тепер у II томі видання Книгоспілки. «Поеми й переклади». Харків-Київ. 1924]. Її поетичне чуття та докладне знання української народної словесності позволяє їй сперечатися з ученим єгиптологом і доказувати проти його думки, що згадані пісні є народні твори, а не виривки з так званого красного письменства, як думає німецький учений.
Сама подорож до Єгипту була не раз дуже тяжка, особливо подорож 1911 року. Вражіння й опис її маємо ми в чудових ліричних піснях, написаних таки в дорозі або безпосередньо після неї.
«Від’їздила Леся зовсім слабою. Довелося їхати на якомусь італійському пароплаві, негаразд і пристосованому до пасажирських подорожей. Навіть опалення порядного на ньому не було. Через день подорожі – зірвався страшенний сніговий шторм на морі. Корабель, на якому їхала Леся, кидало й шпурляло як тріску, і кілька день носився він обліплений льодом і снігом, як привид, не знаючи, куди жене його буря між хвиль і завірюхи. Оповідаючи про ту подорож, Леся казала: «се було щось таке неможливе, що я бажала всім серцем, щоб корабель розбився і разом пірнув на дно» [ЛНВ. 1913. X. Ст. 27].
Останній раз 1912 р. їхала Леся до Єгипту під час Балканської війни, й їзда морем, де саме відбувався осередок воєнних подій, де можна було натрапити на міну, була теж дуже небезпечна. «Та краще ж наскочити на міну, ніж давати себе бацилам доїдати», – казала Леся.