23.02.1909 р. До Г. М. Комарової
| Телаві |
…Живемо ми тута трохи більше як два місяці, а вже дві квартири перемінили. Тут таки трудненько врядитись скільки-небудь «по-європейськи», бо тут таки недармо Азія. «Проза життя» тут здобувається тяжко, зате поезію і здобувати не треба, сама оточає навколо; от з моєї хати видко весь Дагестан, величний білоголовий кряж, він далеко, верстов за сорок, але в ясні дні й місячні ночі він присувається так близько, що аж страшно робиться, він тоді, наче привид новоствореного світу, здається легшим від хмар і прозорішим від льоду… По другий бік у нас Гамборські гори, теж чималі, але проти Дагестану – то вже ідилія. В самому Телаві багато руїн старосвітських (це була колись столиця царів Кахетії), посеред міста ціле замчище з вежами, з зубчастими мурами, воно мені нагадує Луцький замок і моє «отрочество»… І в кождім куточку міста є своя руїна – то давня каплиця, то церква сторожова. Але, крім руїн, є ще багато новітніх пусток, що лишились, либонь, після великого лихоліття і не встигли покрити поезією давності своїх злиднів. Багато тут садків і виноградів (тут люди тільки вином і живуть), але то переважно по краях міста, а в середині тісно, камінно і брудно – по-азіатськи…
Люди – грузини-кахетинці – привітні й гречні, та рідко приходиться з ними як слід розговоритись, бо здебільшого вони тільки свою рідну мову знають… Ми мало з ким знайомі, живемо більше самі з собою та з своєю бідою.
Мучить дуже так далеко жити від свого краю та від родини, звістки про папину слабість просто вбивали мене…
Щодо мене, то і тутешній лікар так, як Ізраель, не квапиться приступатись до мене з туберкуліном і взагалі воліє мене ніяк не зачіпати, бо людей з такою «рідкою» слабістю, як у мене, – він сам признається, – бачив тільки двох за весь свій вік і не знає, як з такими обходитися. Тим часом се шкода, що нема хоч яких паліативів, бо досить мене мучать всякі болі в поражених місцях і те, що раз у раз нудить (сього торік не було), але, видко, окрім Єгипту, нема мені лікарства, бо приписаного мені іхтіолу не приймає мій організм, а від сироліну виразних наслідків не бачу. Через те я все марю про Єгипет, хоч то ще річ далека (на весну ж туди не їдуть, а літом там, кажуть, витримати не можна), але вже збираю відомості про нього. Оце виписую собі Бедекера (Guide d’Egypte), a крім того, хотіла б я ще й через людей допитатись, де і як там саме живуть і лічаться хворі люди… Мені вже хочеться скоріш мати відомості про Єгипет, щоб мати виразне поняття, коли і з якими засобами треба туди збиратися, так мені наче було б легше жити (се, може, просто каприз хворої)…
…Вже, видко, мені на роду написано бути такою princesse lointaine, пожила в Азії, поживу ще й в Африці, а там… Отак все посуватимусь далі та далі – та й зникну, обернуся в легенду… Хіба ж це не гарно?..
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 276 – 277.
Уривок листа вперше надруковано в книзі А. Музички «Леся Українка, її життя, громадська діяльність і поетична творчість». К., 1925.
Подається за першодруком.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 831, 832. Істотних різночитань з виданням 1979 р. нема.
О.Косач-Кривинюк вважала, що було два листи, перший з яких вона датує 10 (23) лютого 1909 р., а другий 10 (23) березня 1909 р. У виданні 1979 ці уривки сполучено в один лист під датою 23.03.1909 р. На мою думку, якщо це справді один лист, то його слід датувати 23.02.1909 р., що ліпше узгоджується з вказівкою «Живемо ми тута трохи більше як два місяці» (це виходить грудень 1908 – січень 1909 р.).
Кахетія, Кахеті – історична область у Східній Грузії, була самостійним феодальним князівством. У 1801 р. в складі Грузії Кахетія приєднана до Росії.
Луцький замок – Руїни стародавнього замку в Луцьку – улюблене місце дитячих розваг Лесі Українки та її друзів у 1879 – 1881 рр. Спогадам про цей замок поетеса присвятила вірш «Віче» (1901).
Бедекер К. – німецький книговидавець. Його путівники по різних країнах німецькою та іншими мовами для туристів користувалися великою популярністю.
Далека царівна – героїня однойменної драми французького письменника Едмона Ростана (1868 – 1918).