9.01.1909 р. До Ф. М. Колесси

Високоповажаний добродію!

Дякую за сповіщення про мою посилку (приємно, що вона дійшла неушкодженою). Досі не надіслали ми текстів, бо не мали часу і змоги переписати – посилку ми злагодили вже в самий день від’їзду з Ялти, а потому дуже довго їхали, мали багато різного клопоту, приїхавши сюди, і внаслідок всього я захорувала так, що ледве тепера трохи одужала. З сим листом посилаю Вам замітку про стрій бандури і т. і., зладжену моїм чоловіком. Решту валків (посилкою) і тексти дум (бандеролькою) пошлемо Вам (на Вашу адресу) в найближчім часі.

Дякуємо обоє за поздоровлення і бажаємо всякого добра. З правдивою пошаною

Л. Квітка

P. S. Мій чоловік просить переказати Вам одне своє спостереження, що, думає він, може бути не без значення, коли не для самої записі, то для Ваших теоретичних уваг, а саме: коли весною 1906 p. y Києві Кравченко співав свої думи, то кінець кожного більшого музикального уступу він модулював в мажор. Мій чоловік не пам’ятає вже, з котрої саме ноти починалась та модуляція, але те пам’ятає, що зображене у присланій од Вас записі закінчення

звучало:

Можливо, що Кравченко з часом відмінює де в чому манеру виконання або, може, і в близькім часі співає то так, то інак, в залежності від настрою. Щодо природи сеї модуляції, яка придає відповідним місцям надто урочистий характер, то про се гіпотеза мого чоловіка така: спочатку, може, така модуляція уживалася тільки на самому кінці думи (славословіє або многолітіє), де сей мажор дуже до речі, а потім Кравченко через брак тонкого смаку чи такту почав надуживати сей прийом.

Л. К.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 268 – 269.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка, Львів, 1946, с. 53.

Подається за автографом (ф. 2, № 946).

Про мою посилку – Йдеться про надіслані Лесею Українкою на адресу етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові для передачі Ф. М. Колессі фонографічні валики з записами репертуару кобзаря Г. Гончаренка.

Замітку про стрій бандури – Наводимо цю замітку, писану, починаючи словами «Гончаренко казав…» і закінчуючи словами «…виразніше заспівати», рукою К. Квітки:

«Гончаренко казав, що в тій кобзі, яку він мав давніше, найнижчої струни sol не було, і таким чином струн (в стислому розумінні) було тільки 4-й; замовляючи собі оцю нову кобзу, він казав зробити найнижчу струну sol на взір якоїсь чужої кобзи, але ся струна не конче потрібна (що зовсім зрозуміло) і вживається тільки для усиления звука 4-ї струни, з якою зачепляється рівночасно, в октаву.

Наведений звукоряд служив для супроводу «Думи про Олексія Поповича» і «Про сестру», а також для мажорних козачків; для мінорних козачків Гончаренко тільки перестроїв 3-й і 10-й підструнки на fa, тобто на півтону нижче, через що вийшов стрій гами re min[or] (d-moll), струни ж в стислому розумінні, тобто ті, що зображені під басовим ключем, зоставалися не перестроєними. При виконанні «Думи про удову» Гончаренко перестроїв всі струни і підструнки на 1 тон вище, не відміняючи їх релятивного значення, не переміняючи інтервалів межи ними, з чого вийшов стрій e-dur (струни la – si – mi – la – si і підструнки mi – fa-sol-дієз, la-дієз і т. д.). Але се не походило з того, щоб «Дума про удову» взагалі виконувалася в вищому тоні, тільки з того, що Гончаренко хотів навмисне для фонографа вище і евентуально виразніше заспівати. Щодо довгих п’яти струн («басків»), натягнених вздовж грифа, то завважено, що Гончаренко, граючи, часом, і то зрідка, натискає їх пальцями лівої руки вгорі, як то робиться при грі на гітарі, на скрипці і на інших подібних струментах. Очевидно, через те кожна поодинока довга струна може видавати по кілька різних тонів, тимчасом як кожен з приструнків має тільки один тон».