10.09.1909 р. До сестри Ольги
Телаві | 28/VIII 1909, Телав |
Дорога Лілеєнько!
Що се може значити, що ти так давно до мене не озиваєшся? Чи ти моїх листів не отримала до виїзду в Одесу – але ж, здається, то неможливо? Чи за що сердишся – так чого ж мовчати? І я таки ні до якої вини не почуваюся. Боюся, що ти або хвора, або дуже розстроєна. Мені сумно так довго не мати від тебе ні слова. А от скоро поїду в Єгипет, то туди ще довше йтимуть листи і там я зовсім «заглохну»…
Я таки збираюся зовсім серйозно, збираю всякі відомості, розписую листи. Ось і тебе попрошу переслати сього, що тута вкладаю, листа до Горбачевського. Я згадала, що ти казала, ніби він дав би мені рекомендацію до свого брата в Александрії, і тепер прошу його про се. Коли що-небудь несподіване перешкодить мені їхати в Єгипет на сю зиму, то се буде шкода, бо я дуже виразно почуваю, що «треба щось думать». Сього року мені дуже видимо погіршало і навіть літом не було звичайного при таких хоробах поліпшення (за винятком хіба кількох днів в іюлі), раз у раз кров, часто болі, м[оча] вже по 14-15 раз на добу відходить (я навіть клопочуся, як то я буду їхати 100 верстов кіньми вкупі з чужими пасажирами, не будуть же вони що 1½ години для мене спинятись).
Се вже не «самопочуття», а об’єктивні ознаки, що справа моя не з найліпших – c’est triste, mais c’est scientifique… Треба скористати з того, що Феоктиста Семенівна може побути з Кльонею сю зиму і що маю ще рештки своїх грошей, та попробую одурити бацили ще раз, коли воно ще не запізно, ну, а як вийде, що пізно, то вже, звісно, ні на кого жалувати не буду, і на долю теж ні, бо, властиве, то буде досить консеквентний кінець тої долі, що я сама собі «викувала», бо якби мені дано змогу завернути час того «кування» назад, то я, либонь, таки те саме робила б, що допровадило мене до такого скутку. Логічно взявши, я не маю права, може, й рятуватись, але тут уже рішає не логіка, а інстинкт і деякі «посторонние соображения». Між іншим, у мене саме тепер багато всяких грандіозних літературних замислів і хотілось би відтягти час повного інвалідства, доки ще не такі літа, що «ум кончал»… Так чи сяк, збираюся в Єгипет…
Кльоня щодо грудей мається непогано (в Телаві рецидивів не було), але горло все однаково і нерви не ліпші, роботою томиться так, що і листів не може писати, хіба з великим зусиллям, тому і тобі не писав. З Феоктистою Семенівною ми живемо в згоді. Маруся вступила в тутешню прогімназію.
Будь здорова, поцілуй Михалів. Поздорови кузину Оксану і привітай родичів. Кльоня тебе цілує.
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 287 – 288.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 10-ти т., т. 10, с. 271 – 272.
Подається за автографом (ф. 2, № 392) з незначними скороченнями. Фрагмент «м[оча] вже по 14-15 раз… для мене спинятись» відновлено за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 14 тт. – Луцьк: 2021 р., т. 14, с. 168.
Горбачевський Іван Якович (1854 – 1942) – український вчений біохімік, гігієніст та епідеміолог, а 1925 р. академік АН УРСР, знайомий Лесі Українки. 1882 – 1917 рр. був професором Чеського університету в Празі, а 1902 – 1903 – його ректором.
До свого брата в Александрії – Кревний І. Горбачевського Йосип Іларіонович Білинський (1860 – 1925) працював аптекарем у Каїрі.
Александрія – стародавнє місто в Єгипті, порт на Середземному морі.
багато всяких грандіозних літературних замислів – останні 4 роки життя Лесі Українки були чи не найпліднішими в її творчій біографії.
Кузина Оксана – так Леся Українка називала свою сестру Оксану, яка 1908 р. одружилася з своїм двоюрідним братом А. Шимановським, проживала біля Лозанни (Швейцарія).