Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

15.03.1902 р. До сестри Ісидори

Сан-Ремо 15.III 1902

Дорогая Дориночко!

Ти не дуже сердишся, що я тобі не хутко відповідаю? Але по два листи заразом в один дім писати, то трудно, а папі і мамі треба було де про що хутчій написати, от так і вийшло, що я спізнилася з листом до тебе, хоч моя Гуся і варта дуже скорої відповіді. Але від часу карнавалу не було так-то чогось цікавого до описання. Було тут «утро», що врядили приїжджі росіяни з Ніцци, але таке погане, що не тільки акторам, а навіть публіці було сором і ніяково дивитись одним на других… І програма така, як я не люблю, все якісь уривки, qui n’avaient ni queue ni tête. Ми всі дуже жалували, що пішли (нас затяг лікар і одна з актрис, ніяково було не піти), і ми з Наташею дали урочисте слово перед лицем вічного моря, що більш ми за границею на жадні російські «благоглупости» не підемо, хоч би нас на ретязі тягли.

На mi-carême (середина посту) санремосці сподівались знов карнавальних розривок, але їх перенесли в Бордігеру (се маленьке місто коло Сан-Ремо, тепер воно вже так як передмістя, бо злилось віллами і садами з Сан-Ремо). Сьогодні там має бути bataille des fleurs, але ми туди не поїдемо, не хочеться, бо нового нічого не побачимо, а до того ж там, певне, будуть тільки квітки та конфетті, а не буде убраних carro (возів з гротами, масками і т. і.), як було тут, – без їх уже не так гарно. Тут їздили цілі гори зелені з білим снігом зверху, і кораблі, і хати (кухня, звідки тарілки та городину кидали), і багато від коліс до верху убраних квітками ландо, а в Бордігері сього, певне, не буде, бо тільки приїжджі братимуть участь, а італьянцям сьогодні піст (mi-carême уже пропустили).

Зрештою, й англічанам «піст», – вони всі зажурені, що їх військо з Метуеном бури розбили, через те навіть на гонки яхт не ходять, а в самих гонках тільки дві англійські яхти беруть участь, і то, певне, ірландські (ірландці не журяться англійською бідою). Гонки сі робляться зовсім не так, як я собі думала. Я думала, що всі яхти стають перше в ряд, а потім переганяються наввипередки, тим часом вони всі роблять круги по морю навколо різних значків, і котра більше кругів зробить в призначений час, та виграє. Круги ті широкі і значки поставлені зрідка, так що, з берега дивлячись, здається, що яхти так собі плутаються без мети і плану. Але й так воно дуже гарно, коли стільки різних кораблів на парусах (єсть яхти більші від дніпрових пароходів) бігають по морю. З нашої вілли, а надто з мого вікна, все те дуже добре видко. Я налічила 6 великих яхт і 18 менших, а три великі пароходи стоять увесь час напроти нас нерухомо і щовечора наводять світло електричне на Сан-Ремо.

Сьогодні ми компанією їздили на один з тих пароходів, великий військовий, що зветься «Dandolo» (по імені одного знаменитого дожа). Їхали до нього човном мінут з 20, бо він стоїть досить далеко від берега. Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись, і ніхто не був хворий, тільки Путя дуже боялася, і плакала, і требувала вертатись з півдороги, а ще нам довго якийсь катер заважав лізти на трап парохода, то вона вже розкричалась, що кинеться в море, потім же, на пароході вже, заявила, що вона не поїде додому, поки не втихне море (сього в марті прийшлось би довго ждать!). Чиста біда була з нею! Моряки сміялись і частували її коньяком «для куражу». Ми оглянули весь пароход, бачили масу гармат, та револьверів, та мітральєз і т. і., аж прикро було дивитись, що стільки-то всього того видумано і нагромаджено, щоб стріляти людей… Взагалі ж пароход гарний, чистий дуже, великий (з трьома поверхами), – я тобі посилаю його портрет, що мені подарували на пароході ті моряки, що нас водили. Назад їдучи, Путя було знов заходилась плакати, але один панич, італьянчик, товариш її по гімназії (тільки вже кінчаючий), так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусила засміятись, а далі й зовсім розвеселилась.

Путя взагалі чималий страхополох, певне, через те, що виросла без товаришів та під крилом у гувернанток. Але тепер вона, може, дедалі набереться одваги, бо вона ж «гімназист». Хоч, зрештою, у них в гімназії і хлопці часто плачуть, се у них в звичаї. Але гімназія у них славна, нема такої казьонщини, як в наших. Надто учитель італьянської мови, історії, латині і географії (все в одній особі) такий симпатичний, так просто і вміло обходиться з учениками, що ми всі, хоч незнайомі з ним, дуже його любимо і завжди помагаємо Путі робити для нього букети (йому ученики часто дарують букети, – інших дарунків він не приймає, та й букети тільки некуповані бере).

Звичаї в гімназії дуже прості і вільні, найбільша кара – заборонити на скілька днів приходити в гімназію. Нулі та 1 «з поведения» ставлять часто, але й зачеркують хутко, і ніхто того особливо не боїться, хоч не раз «для годиться» плачуть і просять зачеркнути. Свят тут менше, ніж у нас, але зате, напр[иклад], позавчора ні з того ні з сього всіх розпустили з 10 г[одини] рано, через те що «сьогодні гонки». Сьогодні, в суботу, директор хотів, щоб замість того пропущеного часу учились по обіді тепер (тут тричі на тиждень учаться ще й по обіді від 4 до 5, одну годину, а ранішня наука іде 3½ год[ини], від 8½ до 12), але учитель італьянської мови сказав, що нехай директор «ловить», коли хоче, математика, а він (італ[ьянець]) на урок не прийде, бо й сам хоче в суботу гуляти. А математик ранком так умовляв одного ученика, що не хтів тихо сидіти: «Та посидьте ж, Корраді, ще півгодинки тихо, а я вже вас сам на гонки поведу, їй-богу, поведу, тільки заспокойтесь». Сей Корраді знаменитий на всю гімназію своїм пустуванням. Путя його хутко в гості до себе запросить, тим часом до неї вже ходять дві товаришки і два товариші, спочатку церемонились, бо тут хлопці з дівчатами не дуже-то товаришують, а тепер звикли і остатнього разу таке виробляли, що Путя потім аж по сходах не могла ходити і в 9 год[ин] спати пішла. Ще тобі колись про їх звичаї напишу, коли цікаво, а тепер вже годі, лист і так довгий.

Про себе не маю що нового писати, бо я зовсім здорова, як і всі ці остатні дні.

Пиши мені, Гусінько, а я буду відповідати завжди. Цілую міцно твою білу голову, а ти всіх поцілуй.

Твоя Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 331 – 333.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 401 – 403.

Подається за автографом (ф. 2, № 72).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 606 – 608. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

їх військо з Метуеном бури розбили – Йдеться про один з епізодів англо-бурської війни 1899 – 1902 рр.