26.01.1902 р. До М. В. Кривинюка
Сан-Ремо | 26.01.1902 |
Дорогий брате!
Де в чому Ви несправедливі до мене в Вашому листі. Я не мучу своєї ноги нічим навмисне і свідомо, а просто, проходячи просторінь коло нашої вілли (просторінь кроків у 30), послизнулась і впала, се могло і в хаті статись на переході від порога до стола. Винна скоріше тут моя нога, що я через неї часто трачу рівновагу. Несправедливі і в тому, що підозріваєте мене в претенсії, ніби мої слова можуть мати рішучу вагу – я не з тим їх писала, щоб вчинити якусь «пресію», а просто – моєї думки питають (або, принаймні, не цураються її знати), то я вимовляю її, а Вам про неї написала так собі, між іншим. І теж без жадної претенсії. А коли Вас то подражнило, то вибачайте, я справді не мала заміру сказати щось прикрого для Вас. Взагалі такого заміру щодо Вас у мене ніколи не буває, так що Ви можете завжди вважати, коли Вам що здасться прикрим, що то просто помилка стилю або навіть «жіноча логіка», коли хочете, але ніяк не свідомий замір завдати прикрість.
Вашу раду, не працювати для «М[олодої] У[країни]» спеціяльно, приймаю на особливу увагу і зовсім не відношусь до неї (як і взагалі до братерських порад) індиферентно.
Отримую досить часто листи з дому, але остатніми часами мені не все в них подобається. Родина моя (і старші, й молодші) тратять час, силу і нерви на речі, що зовсім неварті теї трати, і поводяться з гігієною, як дикі варвари. Я не втерпіла і послала їм сьогодні дуже енергійну «ноту»; знов таки не маю претенсії, щоб та «нота» мала вплив на дальший хід справ, але разом з тим не бачу, для чого маю мовчати. Вони всі вічно сварять мене, що ніби я не вважаю на своє здоров’я. Маю ще одну «ноту» спеціяльно Лілі написати, але не хочу так «з маху», нехай завтра. Ті фактичні «контраданси» в нашій родині мене просто до розпачу доводять. Ліля досі далеко одважніше розрубувала всякі гордієві вузли (а їх таки у нас немало буває!), а тепер і вона в «вичікуючу політику» вдарилась. Може, се політика й практична, та не для всяких натур — Лілі вона, безперечно, не по натурі. Се не відноситься до подорожі у Львів, я так, взагалі: Ліля скаржиться, що її «ні про що не питають», що, значить, «її справами не інтересуються» і рішає, що — ну, нехай, буду мовчати. Старші, навпаки, ображаються її мовчанням, думають, що вона не хоче по щирости говорити, і так рішають — ну, нехай, будем мовчати. Просто аж злість бере! Чисто якийсь водевіль. Правду кажучи, рука свербить вилаяти в листі обидві сторони, але на таких просторах не випадає писати під першим вражінням, отже, пожду до завтра. Я не надіюсь на свою красномовність чи «впливовість», а просто виражу «взгляды на нечто»…
Перейду до спокійної теми: погода і моє здоров’я. Погода дуже добра: місяць не було дощу (сніг тут не в звичаї), часом буває вітер і то недовго. Вчора був дощ (злива), а перед тим два дні сиве небо, отже, було трошки холодніше (всього 12° К), а сьогодні (26/1) було знов літо (+ 22° К) і таке надзвичайно прозоре повітря, що навіть і тут всі дивувались. Мені здалося, що у мене раптом зір міцніший став, так я сьогодні далеко і виразно бачила всі контури гір, далекі вілли і кораблі на морі. Сьогодні я цілий день до заходу сонця пробула надворі і то ще було жаль до хати йти.
Здоров’я моє, відповідно погоді, дуже порядне. Про ногу нема що й казати, давно вже не болить. Кашель часом з’являється з мало значним підвищенням t°, але ті напади хутко зникають, і бувають не часто, не раз цілий тиждень буває так, що я ні разу не кашляну. Перед двома тижнями я важилась, то будто проти ваги після приїзду (минулий раз я важилась в перший же день по приїзді) прибутку на 1 кіло. Се ж немало! Лікар знаходить, що і стан в легких поправився, менше скрипу і рипу, отже, він сподівається, що я тут зовсім солідно поправлюсь.
Приємно, що земляки навідуються. Я звідси приятелям не писала «оказіями», роздумала.
«Ділом»» я не очарована, але й не розчарована: я ж його давно знаю, а тепер воно навіть трошки поправилось (релятивно, звісно). Все таки, при корективі «Волі», воно дає інформації про справи з «рідного поля».
Ну, бувайте здорові, ще другий раз поговоримо. Стискаю міцно Вашу руку.
Л. Косач
P.S. Томаш[івському] я писала, що Л. М., може, сплутала чиєсь назвисько з його (Том.), і що, впрочім, вона більш була недовольна на Тр[уша Івана], ніж на його невідомого кореспондента, і на той факт, що в її діла мішаються сторонні люди.
Примітки
Подається за виданням: Листи так довго йдуть…: знадоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі. – К.: Просвіта, 2003 р., с. 25 – 27.
Лист опублікований з вилученнями фрагментів: Хронологія. – С. 591 – 593, де датований за новим стилем. Без вилучень подається вперше за автографом: Національна бібліотека Чеської республіки, LU1/29/00. Лист написаний з Сан-Ремо до Львова.
«Молода Україна» – перший український щомісячний студентський журнал. Виходив у Львові 1900 – 1902 рр.
до подорожі у Львів – 1902 року Ольга відвідала Михайла Кривинюка у Львові, де він навчався у Львівській політехніці.
вона не хоче по щирости говорити – Йдеться про наміри Ольги побратися з Михайлом Кривинюком.
«Діло» – українська газета. Виходила у Львові з 1880 по 1939 рік.
«Воля» – орган УСДП, двотижневик, виходив у Львові.
Томашівський Степан (1875-1930) – історик, публіцист, політик.
в її діла – у справу видання спадщини М. П. Драгоманова.