29.01.1902 р. До М. І. Павлика

Шановний друже!

Я, на жаль, нічого докладніше не знаю про ту запропащену статтю. А може, та «Нев[инная?] вдова» то все одно, що «Фатальная вдова»? – так звалась одна робота, уміщена в кінці [18]80-х чи в початку [18]90-х рр. в «К[иевской] с[тарине]».

Хто такий та «дама», я догадуюсь (щось подібно, як і «прекрасная маска»), а коли Ви не догадуєтесь, то можу і Вам сказати: се, здається, наш «приятель історик». Я думаю, що нам з Вами можна переписуватись виразніше, поки я тут: я не думаю, щоб «прірва» межи Австрією і Італією була така непевна, як «прірва» між двома Українами, та й наша мова тут менше відома.

Ваше питання я передала Раді сьогодні, – її мати сама досить обережна, так що я необережності з їх боку не боюся; зрештою, «дами» до них не вчащають, а переписка Радина, я гадаю, досить вільна.

Коли то Ви писали про Крив[инюка], що його матеріальний стан лихий, то найкраще напишіть про се Стешенкові (самі чи через Тр[уша], чи через кого іншого), бо я сама тепер дуже несамостійна фінансово людина, а дуже врізувати свій тутешній бюджет не маю права, бо зобов’язалась словом честі того не робити, а вживати ті гроші, що мені присилаються, на свою курацію.

Зрештою, я б могла щось трошки відтягти з «надзвичайних видатків» (напр[иклад], з убрання), але їх у мене так мало, що вийшло б смішно мала сума (тих 30 frs., що я послала на комісії і т. і. п. Крив[инюкові], я і то з бідою «відтягла»), та й то я знаю, що побратим її від мене не прийняв би, знаючи, власне, мою теперішню несамостійність. Поки в мене було своє, то була інша розмова. Я могла б написати звідси до Ст[ешенка], та се кружно переписуватись зо Львова в Київ через С[ан]-Ремо. Я чула, що там був якийсь земляк у Львові, то, може б, Ви ним наказали в Київ. Тут же, зрештою, нічогісінько «неблагонамеренного» нема – помогти матеріально товаришеві на чужині. Можна про се і Раді написати, вона знає приятелів деяких п. Кр[ивинюка]. Бувають хвилини, коли б я хотіла бути капіталісткою…

Шкода, що з Вашим здоров’ям так не ладиться – коли б уже справді скоріш до весни та до Софії. Місяців через 1½, либонь, поїдете?

Од Ліди я отримала листа, але на мої питання ні слова відповіді. Видно, прийдеться ждати теж 1½ – 2 міс[яці], поки щось певного довідаюсь… Біда з таким листуванням!

Чому пишете, що тепер до Львова не варт їхати? Взагалі чи спеціально Раді не варт? Однак вона якби їхала, то таки до Львова, а не до Сан-Ремо. Зрештою, то звістка непевна, може, й так собі говориться.

Бувайте здорові! Спасибі, що озиваєтесь. Ви ж не гніваєтесь, що я часом пишу на картках і лаконічно. Я нічогісінько проти того не маю: Вашого часу і шкода на часті та довгі листи до таких людей, як я тепер, – я, зрештою, тепер не людина, а ростина…

Стискаю Вашу руку.

Л. Кос.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 316 – 317.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 88 – 90.

Подається за автографом (ф. 101, № 364).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 594 – 595. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

«Фатальная вдова» – стаття М. П. Драгоманова «Фатальная вдова в украинских народных песнях» (Киевская старина, 1888, за підписом П. К.).

«дами» до них не вчащають – в цьому листі маса езопівських виразів, не легких до зрозуміння. «Дами» тут – здається, жандарми.