3.02.1902 р. До матері

Люба мамочко!

То таки правда, що замовкли були ви всі, наче змовились. Та вже, звісно, було вам «не до солі» за тими концертами та біганиною. Тільки мені дивно, чого то і сей рік, власне, Ліля взяла на себе тую біганину: адже вона вже сеї зими і так досить послужила товаришкам по курсу, бувши «депутаткою», та й минулий раз вона ж метушилася з концертом, то вже на сей раз нехай би ще інші побігали, а то вона, певне, більше втомилась за такі свята в Києві, ніж за всі будні в Петербурзі. Адже то відомо, що гіршої каторги нема, як уряджування всяких спектаклів etc… Ну, то вже я раз виражала свої думки з поводу «київських свят», то що вже повторяти знов? Тим більше, що і вперше, запевне, мої слова не зробили великого враження. На таких просторах, як від Києва до Сан-Ремо, всяке слово може «витхнутись», поки доїде, а як воно й одразу не дуже у мене здатне «жечь сердца людей», то що вже з нього сподіватись після тижневої мандрівки!.. У всякім разі приємно, що з тої біганини хоч матеріальна користь для інституту вийшла.

Мені приємно, що вже не треба реферату для галицького вечора, бо таки тут було б трудно написати такий реферат, все-таки матеріали було б нелегко зібрати.

Збірник «Левада» єсть і в мене, але з нового року щось уже мені ні «Вісника», ні «Левади» не шлють – треба їм про себе нагадати. Оце або сього місяця, або в марті буде надрукована моя «Одержима» і, здається, вийде окремою відбиткою потім.

Яцків тепер «наймодніший» з молодих белетристів в Галичині, так що Оксаночка трапила в самий курс, почавши його перекладати. Він пише досить нерівно, часом дуже гарно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно. Він сам про себе писав одному своєму біографові (уже й біографів має), що він не заміряє триматись ніякої «школи», що навпаки буде якнайчастіше зміняти літературні напрями, витворювати все нові genres і сподівається завдати ще не одну несподіванку своїм критикам. Пишу ce ad usum перекладача, може, на що придасться. Саму цю біографію (чи скоріш критичну замітку) Оксаночка, може б, могла прочитати, коли треба, в літніх №№ галицького журналу для молодежі, якщо він є в Києві.

Шкода, що я не знала раніш про ювілей Комарова, напишу хоч тепер йому скілька слів, – vont mieux tard que jamais, правда?

Тепер – «нам пишуть з Сан-Ремо»: погода змінилась до гіршого, – після цілого місяця ідеальної ясності й теплості почався вітер, а далі, як і слід було по такому початку сподіватись, дощ. Але дощ не безпросвітний. Вчора, напр[иклад], зовсім гарний і сухий був день (перед тим два дні мокруваті), сьогодні до полудня хмарно, але сухо (можна було гуляти і сидіти на дворі), а вже пополудні «заколодило» і оце до самого вечора ллє. При тому, однак, не холодно: навіть вночі не нижче +9°R. Приймаючи на увагу, що вся Франція і північна Італія до Рима в снігу, що в Мілані снігу на три метри завтовшки і навіть Генуя біла, то треба признати, що нас іще бог милує.

Вчора мене вислухував лікар, знайшов у досить доброму стані, тільки завважив маленькі приливи крові до легких (се виражається тільки легеньким рипом – часом – та почуттям певної завади при диханні, а більш нічим), порадив мені горчишник, і справді те почуття завади зникло. Він уважає, що ті приливи були не з простуди і не від погоди (погода не така вже була погана), а скоріше з нервових причин. Може бути, я справді щось була pas dans mon assiette – і спала поганенько минулого тижня, але остатні дні ночі виспалась і якось врівноважилась, то се, певне, більше помогло мені, ніж горчишник. Взагалі ж почуваюсь нічого собі: жару нема, кашлю теж нема, принаймні нападів нема, так часом коли-не-коли кашляну раз та на тім і кінець.

Роздражнила я було собі нерви більше всякими думками (певне, те й в остатньому моєму листі трохи відбилось), але ти не думай, що то з нудоти. Ні, справді, я вже тут значно звикла і так розложила час, щоб не нудитись, мені ж не вперше звикати до курортного життя, а на сей раз воно склалося для мене далеко ліпше, ніж звичайно.

Маємо ще одну товаришку, панну Гассель з Орла (вона тут у Сад[овських] торік жила), я писала про неї Раді. Всі, і я в тім числі, вдоволені з її товариства.

Новина на нашій віллі та, що купили недавно корову і маємо своє молоко, се для С[ан]-Ремо новина не пуста, бо тут куповане молоко таки поганеньке.

Ще буде новина – карнавал (завтра починається), – Путя страх боїться, щоб дощ не попсував карнавалу. Про се італьянське свято напишу Дорі згодом, коли цікаво.

А тепер треба кінчати, бо приказано мені не писати листів увечері.

Цілую міцно мамочку-голубочку і прошу знов писати.

Твоя Леся

Всі тобі кланяються.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 317 – 319.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 391 – 392.

Подається за автографом (ф. 2, № 204).

було вам «не до солі» за тими концертами – Олена Пчілка брала участь у «добродійних» концертах у Києві.

«жечь сердца людей» – перефразована цитата з вірша О. С. Пушкіна «Пророк» (1826):

и, обходя моря и земли,

глаголом жги сердца людей.

хоч матеріальна користь для інституту вийшла – Гроші за концерти відраховувались на допомогу студентам медінституту.

реферату для галицького вечора – в Київському літературно-артистичному товаристві мав відбутися вечір, присвячений творчості українських письменників а Галичини. Але доповідь про них доручили зробити комусь іншому.

«Левада» – тут відбиток літературної частини «Літературно-наукового вісника», який вийшов 1902 р. під такою назвою. В «Леваді» (1901, т. 9, с. 233 – 237) були надруковані перші шість віршів з циклу «Ритми» Лесі Українки.

буде надрукована моя «Одержима» – драматична поема надрукована в «Літературно-науковому віснику» (1902, кн. 3).

Яцків Михайло Юрійович (1873 – 1961) – український письменник.

галицького журналу для молодежі – Йдеться про «Молоду Україну», український студентський журнал, який видавався у Львові в 1900 – 1902 рр.

ювілей Комарова – 40-ліття громадської та літературно-наукової діяльності М. Ф. Комарова.