5.01.1902 р. До А. Ю. Кримського

Вельмишановний і дорогий товаришу!

Я чую, що Ви довідуєтесь від моїх родичів про мою адресу. Се ж, видно, Ви хочете подати мені слово привіту, незважаючи на те що я була до краю негречна супроти Вас і навіть не обізвалась ні словом подяки на Ваші товариські дарунки, хоч вони глибоко порушили мені серце. Вірте мені, товаришу, коли, приїхавши восени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки, то здалось мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати і щиро стиснули мені руку. І хоч воно, може, на погляд здається інакше, але Ви повірите мені (я в тому певна), що не байдужість чи неуважність до Вас тому винна, що я не озивалась до Вас. Я навіть писала до Вас раз ще зимою з Мінська, потім раз уже літом з Буковини, та, певне, мені не вірну адресу дали, чи мої листи дорогою пристали, досить того, що я на них відповіді не мала. Тим часом Ваші книжки показують, що Ви таки не забували за мене. Спасибі Вам.

Обізвіться ж тепер, товаришу, на сі мої слова, коли вони дійдуть до Вас. Я знаю, що тепер з мене кореспондент нецікавий: сиджу я, хоч і в Італії, та «в печі замазана», бо примушена дбати виключно про своє вічно розхитане здоров’я, примушена навіть на який час покинути всяку роботу, ледве-ледве що виторговую собі дозвіл писати листи. Не то щоб я була небезпечна і справді до краю хвора, але недавно минулий рік приніс мені стільки лиха, стільки забрав мені і моральної, і фізичної енергії, що треба її якось хоч силою відновити, бо сама вона не вертається. Лікарі запевняють, що то, власне, і треба тоді коруватись, коли сухот ще нема, а тільки загрожують, отже, я тепер, на думку лікарів, саме до таких «загрожених» належу. Прикрий се стан, – щось подібне до католицького Purgatorium, – я б воліла вже або рай, або пекло, тільки аби щось виразного!

Їдучи сюди, була я два дні у Львові, був саме гарячий час агітації в справі укр[аїнського] університету. Настрій був незвичайний для людей нашого племені, бо дуже завзятий та бадьорий, – хоч би частіше був він такий!.. Саму справу з усіма деталями Ви, запевне, знаєте незгірше від мене, то не маю що її розповідати.

Ще раз в дорозі я забула і себе, і мету своєї подорожі, то було того одного дня, що я пройшла в Венеції. Не знаю, чи побачу її ще коли, але що не забуду ніколи, в тім певна.

Тепер життя моє монотонне, як в санаторії, оживляється тільки листами з України та з інших сторін, де живуть прихильні до мене люди. Оживіть і Ви моє пробування на чужині Вашим щирим і завжди цінним для мене словом, – воно ж мені не тільки на чужині жадане.

Тим часом бувайте здорові. Стискаю Вашу руку, мій товаришу.

Л. Косач

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 309 – 310.

Подається вперше за автографом (ф. 2, № 1579).

Ваші товариські дарунки – можливо, збірка поезій: Пальмове гілля. Екзотичні поезії (1898 – 1901). Львів, 1901.

раз уже літом з Буковини – Цього листа не знайдено.

недавно минулий рік приніс мені стільки лиха – Мається на увазі хвороба і смерть С. К. Мержинського.

час агітації в справі укр[аїнського] університету – в 1901 р. прогресивна студентська молодь західноукраїнських земель вела боротьбу за перетворення Львівського університету у вищий учбовий заклад з викладанням українською мовою.