27.02.1902 р. До М. В. Кривинюка

Дорогий брате!

Я і не думала сердитись на Вас за спізнення з листом: либонь, на Вашім місці і сама б так зробила. Та й взагалі я з тих фігур, що скоріше можуть прийти на пам’ять в сумні, ніж у веселі дні, і се я говорю без жадної іронії чи урази, просто як річ натуральну.

Що мені написали про той проект Ліліного приїзду сюди, то се не біда, — я дуже сумнівалась, щоб він міг здійснитись, то не дуже і ждала її, а через те і прикрості не зазнала, коли проект провалився.

Тепер маю прикрості далеко більше: вже три тижні, як ніхто з нашої родини до мене не озивається, а остатніх тижнів півтора вже й від неродичів з Києва не маю нічого. З огляду на недавні події київські се страх прикро. Правда, у нас в родині тепер небагато таких, що можуть бути безпосередньо зачеплені, та все ж «чим чорт не жартує». За Лілю чомусь після Вашого листа я стала більше боятись: коли б вона після тії розмови не набралась азарту не по силі, бо «видержка» не завжди від себе залежить.

Зрештою, не так мене денервує турбота за близьких людей, як взагалі ті звістки з рідного краю. Ви згодитесь, що в такі часи надто тяжко бути примушеним сидіти і ждати, та ще й не знати, чого, власне, ждати. Може, тут винні просто нерви, але я чогось настроєна песимістично і в близькій будучності не жду нічого доброго. Мені здається, що боротьба не з того кінця почата. Демонстрації добрі, коли вони результат запалу і революційного настрою, а яко спосіб викликання того запалу і настрою вони навряд чи практичні. І сама форма їх: віддавання себе голіруч під нагайки, шаблі й кулі, — якась прикра і, здається мені, ентузіязму викликати не може. Поправка: деякі результати, певне, будуть, але чи оплатяться вони? Чи не краще б ту силу обернути на прелімінарну роботу, організаторську і т. д.?

Не знаю, як тепер, а торік мені здавалось, що рух той був мало свідомий, більше стадний і що потім Katzenjammer був далеко більший, ніж попередній запал. Всі оці думки ще більше заставляють моє серце стискатись при звістках про убитих людей, пролиту кров, потолочені кістки… На лихо собі маю досить буйну фантазію. Се так мені душу перевертає, що я сливе не маю часу думати, як власне може те все відбитись на безпосередньо близьких мені людях. Яке се щастя бути фізично здоровою і не мати в натурі скептицизму: я б досі вже була «на вулиці», а коли я сама активна, я не знаю страху.

Ох, та що я Вам се все пишу? Певне, через те, що ми з Вами тепер в досить ідентичних умовах, то я бачу в Вас «тим більше» товариша…

Я Вас дуже прошу, пересилайте мені звістки про Лілю, які матимете, бо я не думаю, щоб вона тепер знайшла час писати мені часто, Вам, певне, писатиме частіше (а при тім щиріше, ніж до Києва). Коли довше протягнеться оце абсолютне мовчання всеї моєї родини, то я можу не витримати тут — або втечу, або знервуюсь до краю… Взагалі я остатніми часами не дуже то мала потіхи від родини, а тепер можливо, що родина зіпсує весь добрий вплив чужини. Що ж робити, я з того не буду винна, бо роблю все, що від мене залежить, аби до того не допустити. Напишіть мені Ліліну адресу.

Сьогодні я випросила у лікаря дозвіл на літературну роботу, — він дозволив як «меньшее из зол» і в обмежених розмірах. Хоч се дозвіл «скрепя сердце» даний, та я скористаю з него, бо ні читання, ні механічна робота не загоджує мене тепер. Треба щось робити, не можу інакше, а то сама собі вкрай обридну… До всього ще знов «пропасниця в природі», через день ідуть дощі, а в дощові дні надто якось противно жити.

Італія теж неспокійна: готується на початок марця загальний страйк пошт, телеграфів і залізниць. Правительство заміряє замінити страйкових військовими (дійсними і резервістами), що мусітимуть під страхом дисциплінарної кари відбувати службу. Побачимо, чия візьме. Я, натурально, бажаю перемоги страйкові, хоч мені під час страйку буде дуже несолодко, як прийдеться сидіти без пошти на неозначений час…

Поки ще пошта для мене існує, я хотіла б, між іншим, і «Вістника» 1 і 2 кн. с[ього] р[оку] мати, — мене там головно інтересує повість Кобилянської. «Леваду» маю торішню, одну книжку, за № VIII, і більш нічого. «Волю» отримала. Пришлю Вам згодом деякі маленькі переклади з італьянського, може, придадуться, або для «Волі» або для «М[олодої] У[країни]».

Не знаю, чи прийдеться скористати сьогодні з дозволу лікарського, щось починає дуже голова боліти (по-київськи!)… здається, просто ляжу і покладу компреса, бо вже тут один нервовий напад був, то треба другого не допустити.

Будьте ж ласкаві та пишіть мені частіше хоч карточки. А за мене будьте спокійні, я «скрипуче дерево, що два віки живе». Привіт добрим знайомим. Вам стискаю руку.

Л. К.

Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 602 – 603, з архіву М. В. Кривинюка.

недавні події київські – в ніч з 8 на 9 (21/22) лютого 1902 р. в ряді міст України були проведені арешти членів Російської соціал-демократичної робітничої партії. Зокрема, в Києві заарештували В.М.Крохмаля. Виявляючи коло його знайомих, жандарми знайшли прізвище Лесі Українки. Через це її піддано ретельному обшуку під час повернення з Італії.