7.06.1901 р. До А. М. Драгоманової
Кимполунг |
Kimpolung (bei Fr. Niesner), 7/VI 1901 |
O carissima cara!
Вже два листочки ти мені написала, а я тобі тільки самі «кореспондентки» посилаю.
Tu vois que je ne manque à suivre les bons exemples! A тепер я вже навіть не знаю, де мій Рарік пробуває, куди і як йому писати… І ще не знаю, чи напишу що путнього, бо якась мене nolle нападає, сама не знаю, від чого, – певне, просто розлінувалась, а може, дощ наводить такий настрій. Се робиться смішно, що я вже в третьому, а може, і четвертому листі споминаю про дощ, але ж недаром кажуть triste comme une journée de pluie dans les montagnes, a подумай же, що я оце маю четвертий такий день зряду… горе, горе, que misère…
Се мене може навіть посварити з Буковиною, а ми ж були з нею в такій приязні: вона мене приймала сонцем і погодою, мамалигою і бриндзею, прекрасними пейзажами і добрими людьми, а тепер заманила мене в гори, що так страшно називаються – Рунг, Магура, Рарев – і самі, страшні, як насупляться хмари – та й поливає дощем… Ні, я не хочу про се говорити, зміняю тему!
П[анна] Ольга вже три дні як поїхала від мене додому і навряд чи знов приїде, поки я тут, бо я не думаю дуже довго бути. Я по ній дуже скучаю, та, певне, й вона по мені, бо ми дуже звикли одна до одної і так нам добре було разом. Тільки ж я не могла далі в Чернівцях зоставатися, бо там почало робитися дуже гаряче, і курно, і душно.
Der Barometr steigt, – сказала мені сьогодні рано Frl. Niesner, моя господиня, однак дощ уже йде і Рунг стоїть у смушевій шапці. Speriamo bene… Ми власне сьогодні мали проект великої променади – найліпший спосіб накликати дощі!
Ну що там у вас чутно? Чи світить сонце? Чи не маєте яких гостей з-за границі? Врешті, се певне ні, бо я досі отримала б «кореспондентку», а тим часом її щось нема. A propos галичан, Рарік, – добре було б, якби їм хто добре чуба намняв, бо вони вже починають переходити границі. Так, наприклад, в Чернівці якось приїхав один галичанин, коломийський діяч, soi-disant, великий почитатель твого тата, і повів зо мною таку розмову, що я не знала, чи мені сміятись, чи викинути його за двері. Він став мене розпитуватись, чи ти, Рарік, маєш взагалі замір вийти заміж і чи ти не заручена, бо там десь в Парижі єсть якийсь галичанин з дуже запутаною та авантурною історією життя, що власне хотів би оженитись – з дочкою твого тата ni plus ni moins. Ні коломийський, ні паризький добродій тебе ніколи не бачили, але, очевидно, вони обоє думають… que c’est la moindre obstacle.
«Я чув, – сказав коломийський «філософ», – що п. Драгоманова має бути восени в Парижі, отже, познакомитись було б недовго». Коли я взяла сердито-саркастичний тон в відповідь на таке «попівське сватання», то коломиєць трохи ускромився і почав запевняти, що він властиве тут ні при чому, що він тільки «об’єктивно реферує» мені справу і так само «об’єктивно збирає відомості» для свого приятеля, котрий, впрочім, єсть дуже достойний і «приятный во всех отношениях» чоловік. Я сказала йому так само «об’єктивно», що не раджу сьому достойному паризькому галичанинові починати з тобою таких «суб’єктивних» розмов, бо я певна, що ти його висмієш. Коломиєць задумався і рішив, що, може, й справді з того нічого не буде: «Я от питав і артиста T., чи не знає він чого про наміри п. Др[агомано]вої, то він відповів, що п. Др[агомано]ва про свої заміри ні з ким не говорить, але, певне, якби схотіла піти заміж, то не потребувала б їхати аж до Парижа по молодого, бо знайшлись би, може, ближче люди, що самі до неї приїхали…» La dessus la conférence était close.
Ce тобі один приклад галицької arrogance, а я їх бачила не один і в такому і в іншому роді.
Знаєш, carissima, щоб купити тобі фартуха, то треба їхати до Коломиї, бо ні у Львові, ні в Чернівцях я таких фартухів не знайшла, вони там тільки часом случайно бувають, а взагалі то коломийський вироб, так само як і різьблені дерев’яні речі. Може, на поворіт затримаюся на день в Коломиї, то куплю. Чи не маєш a propos чого переказати «коломийському сватові»?
Carissima mia, кінчаю листа à la diable, бо отримала такі листи, що треба зараз же одписать, не відкладаючи, зрештою, може, я тепер писатиму частіше. Із наших boules vagabondes обізвалась Лілея і Дора – enfin.
Бувай здорова, цілую тебе міцно, і дядину, і Зорю. Та cousine pour toutes les éternités.
Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 231 – 233.
Подається вперше за автографом (ф. 2, № 1602).
артиста T. – І.І.Труша?