25.03.1901 р. До О. Ю. Кобилянської

Ви бачите, люба товаришко, що я вже тут, отже, нещастя вже впало на мою голову. Сьогодні якраз дев’ятий день по смерті мого друга, вже тиждень, як він лежить в землі. А я, бачите, жива, хоч не знаю, як сказати, – здорова чи ні? Хвороби жадної не маю, та голова на плечах наче не моя, не слухають мене руки і дуже неохоче беруться до роботи. Нічого мені не хочеться, нічого мені не треба, я примушую себе хотіти і вмовляю, ніби те чи інше потрібне мені. Я страшно втомлена фізично і морально і, здається, спала б без кінця, однак спати багато не можу, тільки лежу часами по цілих днях. Але есть у мене ще одно бажання, таки справжнє, виразне бажання, се поїхати до Вас на зелену Буковину. Мені хочеться Ваших тихих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще не чуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані, а вже милі гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала.

Напишіть мені, дорога товаришко, чи можу я приїхати до Вас так, щоб не стати Вам на заваді. Будьте одверті і щирі: коли Вам досить туги й без мене, то так і скажіть, я не ображусь і не здивуюсь, бо я ж сама знаю, що я невеселий гість. Коли Вам невигідно прийняти мене до своєї хати, то не турбуйтесь тим, я можу собі й в отелі жити, бо досить звикла жити сама і жадні обставини мене не лякають. Матеріальних витрат тепер не боюся, бо матиму власні фонди на сю подоріж.

Коли збираєтесь на весну в гори, то, може б, зачекали на мене. Я хочу виїхати звідси по великодні (так близько 7 апр[іля] ст. ст.), маю пробути скілька днів у Львові, бо маю там справу до Труша, а десь так між 10 і 15 апр[іля] (все рахую по старому стилю) могла б бути у Вас.

Як бачите, ще не дуже хутко, але я просила б Вас відповісти мені завчасу, щоб я знала, куди і як мені збиратись. Так чи інакше, я по великодні вдома не лишуся, не всиджу на місці. Се дивно: я втомлена і розбита, проте щось мене жене в світ, кудись так, де я ще не була ніколи, далі, далі, все далі… Я, може, й на Буковині не забарюсь, а ще куди-небудь повіюсь, не знаю ще… Побачимо.

А тим часом напишіть мені, тільки швидше, на бога, швидше, дорога товаришко! Я так буду ждати! Цілую вас і руку стискаю. Наші всі вітають Вас.

Ваша Л. Косач

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 216 – 217.

Вперше надруковано скорочено в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 238. Українською мовою повністю вперше опубліковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 33.

Подається за автографом (ф. 14, № 880).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 532. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Сьогодні якраз дев’ятий день по смерті мого друга – С. К. Мержинський помер 3 (16) березня 1901 р.