Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11.05.1901 р. До сестри Ольги

Чернівці Чернівці, Новий світ, 61,
11/V (28/IV) 1901

Лілея моя лілейная!

Трудно вже тепер зважити, котра з нас котрій була винна листа, та нащо там «важити» – хто міг, той писав, а може, навіть той, хто більше писав (я), краще був би того не робив, бо шарпав нерви і собі, і другим. Врешті, не знаю, як другим, а собі то безперечне: єсть і тепер листи, котрих ще не можу писати безкарно. Однак погано і так задовжуватись, як я тепер, бо – згадай, як ми колись у Гадячі по 8 листів у день писали і що потім в нашій голові було. Так само і з роботою.

Оце 2½ місяця я за перо не бралась для якоїсь поважнішої праці, зате тепер вона наступила на мене цілою хмарою, що аж проглянути крізь неї трудно. Дещо я вже поробила, що стояло на першім плані, але та робота йде – як хвилі в морі: завжди на першім плані найсильніша хвиля здається. Вже бачу, як ти хмуришся там здалека на мене: ну, ну, вже робота!.. Але не бійся за мене, тут у мене є корективи. Одно, що моя природа тепер досить швидко каже «годі!», і то досить енергічно: заболить шия, та й лягай, а друге, що по тутешній конституції в 11 вже треба лягати спати (властиве, вже спати, а лягати в 10½). Можна писати тільки до обіду, себто до 12½, по обіді треба лежати (дозволяється не спати, як хто вже рішучо не хоче) щонайменше годину, – потім можна що-небудь робити (от як тепер – писати листи) до 4 – 5 г[один], тоді йти після чаю гуляти, коли дощ не йде і нікого в гостях нема; з гуляння приходимо аж на вечерю (в 7 – 8), а по вечері вже не часто пишеться, бо за балачкою та слуханням гри на цитрі (п. Ольга вже досить далеко пішла за рік в тому хисті) не дуже-то пишеться. Забула ще одну увагу: ранком пишу не в хаті, а надворі, як тільки нема «хляпавки» (чудовий буковинський термін для дощу). В цілому припадає на роботу щонайбільше 4 – 5 (а частіше 3) годин а день, – се ж небагато? Правда, для мене і се немало, я вже більше не потягла б певне.

Тут я було почала приходити трохи в норму, та сталася пригода: заболів зуб (той самий, що болів мене шалено в Мінську), прийшлось його вирвати, та як нагнався опух з болем і якимсь status febrilis, то не давало се мені спокою ні вдень ні вночі і знов розкрутило мене, – тяглося то більше тижня. Тепер опуху вже нема і не болить, тільки дірка з зуба все ще не зовсім заросла, але вже значно менша. Лікар (дантист) дивується, з чого такі довгі наслідки, і пояснює те загальним станом організму. Може! Хоч той організм і не такі операції витримував… Видно, «час от часу неравен». Все-таки фізично я ліпше маюсь тепер (навіть після історії з зубом), ніж тоді, як була в Києві: шия й потилиця рідко болить і ніколи не болить так дуже, як раніш було, голова не тріщить так шалено, кашель перестав сливе зовсім, тільки на серці частенько млоїть (щовечора щось там колупає і таки досить доткливо), напад був тільки один, і то головно через зуб. Сьогодні, правда, горло болить, головно, коли дишу, але то пусте, може, маленька простуда, хутко мусить минути. От тобі й весь бюлетень ясної пані.

В іншому всьому живеться мені тут так, як можна було сподіватись: п. Ольга ідеальна товаришка, з тих, що не лізуть силоміць у душу і що не відпихають холодом. Мати її нагадує св[яту] Анну на малюнках Леонардо да Вінчі, батько, 75-літній патріарх, трохи консервативного «староруського» напряму (остатні події в Росії зовсім збивають його з староруського тропу, і він вже, очевидно, сам не знає, що робити з своїми «твердими» симпатіями). Старший брат, учитель (чи, як тут кажуть, професор), ein Gelehrter в німецькому значенні сього слова; молодший брат, недавно укінчений студент, недавно ще бувший головою «Союзу», студентського товариства, далеко живіший від старшого по характеру, а по напряму теж живіший.

Живуть ще в домі два німчики-гімназисти, підлітки, ganz wohlerzogen und nett, нагадують зверхнім виглядом і костюмом Зорю, як він тільки що з-за границі приїхав. З чужих приходять найчастіше п. Маковей, відомий, либонь, тобі з літератури (товариш і приятель п. Ольги, до котрої відноситься à l’Oukrainienne, не à la Galicienne), та ще одна молоденька учителька, дуже гарненька буковиночка, панна Євгенія Пігуляківна, «татарська дитина», як її зве п. Ольга за її чорнявість і трохи «необузданную» вдачу. Часом бачу більше людей, але дуже рідко, бо стараюсь у велике товариство не попадать, бо воно мені неприємно і навіть вадить, – у Львові я від того була зовсім розкисла.

Збираємось ми з п. Ольгою до Кимполунга, в ті околиці, що вона описувала в своїх новелах; там я, може, й довше зостанусь, бо є можливість устроїтись там матеріально добре, а згодом слід буде виїхати звідси на село, бо дедалі, може, тут і душно буде, як взагалі в місті літом. Ти маєш рацію, що не слід мені спішитись додому, я сама те знаю, але одна справа може мене заставити приїхати раніше, се, власне, портрет С. К., що Труш обіцяв малювати з фотографії, але конечне при мені, бо так, здається йому, він зможе ліпше намалювати. Отже, приїзд мій значно залежить від того, коли і скільки часу Труш буде в Києві. (Про се останнє можеш нашим не казати, щоб не було зайвої розмови.)

Твої мрії мені подобаються, але справдити їх не так і легко, а чому се так, поговоримо потім, бо я вже тепер втомилась писати.

Піди, будь ласка, до Трегуб[ова] і скажи йому, що я застала О. Ф. здоровішою, ніж сподівалась, і вона зробила на мене враження таке, як завжди. При тій спосібності попроси його запитати в редакції «Киевской старины», чи прийняли б там повість п. Ольги, якби вона зайняла 12 друкованих аркушів (звісно, при відповідному змісті), п. Ольга хотіла б знати се скоріш.

Цілую міцно тебе і всіх наших.

Будь мені здорова та енергічна, моя ти Лілея!

Твоя Леся

П[анна] Ольга тобі кланяється і всім нашим.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 225 – 227.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 339 – 341.

Подається за автографом (ф. 2, № 310).

2½ місяця я за перо не браласьвід часу закінчення статті «Новейшая общественная драма» (десь 14.02.1901 р.).

наступила на мене цілою хмароюв цей час Леся Українка доопрацьовувала драматичну поему «Одержима».

нагадує св[яту] Анну на малюнках Леонардо да Вінчівідома картина Леонардо «Св.Анна, Марія і Христос з ягням» та ескіз голови св.Анни до цієї картини.

остатні події в Росії – Можливо, маються на увазі революційні виступи в березні 1901 p. y Петербурзі, зокрема демонстрація молоді біля Казанського собору.

Старший брат, учитель – Юліан Юліанович Кобилянський (1859 – 1922), викладач класичних мов у гімназії, автор першого «Латинсько-українського словника» (1912) та кількох підручників з латинської мови.

молодший брат – Володимир Юліанович (1877 – 1909).

«Союз» – найстаріше просвітянське студентське товариство в Чернівцях, яке існувало в 1875 – 1922 рр., з перервою у 1902 р. Заходами товариства вийшли деякі альманахи і збірники.

Євгенія Пігуляківна – донька Юстина Григоровича Пігуляка (1845 – 1919), українського художника, викладача малювання у Вищій реальній школі в Чернівцях, з якою Леся Українка познайомилась у Кобилянських.

Кимполунг – містечко на Буковині (тепер у Румунії). В Кимполунзькому повіті, в м. Гура-Гуморі народилася О. Ю. Кобилянська.

повість п. Ольги – «Земля» О. Кобилянської.