Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

28.01.1901 р. До батьків

Мінськ 15.І 1901

Любі мої мама і папа!

Спасибі Вам, що обізвались до мене, а то я вже починала боятись, чи не сталось там чого вдома, що всі мовчать. Я й так боюсь, мамочко, що моє лихо відіб’ється на твоїх і без того неміцних нервах. Не буду, звісно, запевняти тебе, ніби мені тепер легко жити, бо се ж би вже могло бути тільки брехнею, але тільки нагадаю тобі, що я дуже витримлива, отже, ти можеш бути певна, що мені особисто ніяка небезпечність не загрожує. Мені часом аж досадно, що я така вже аж занадто витримлива, – се таки, певне, якась нечувственність, чи що!

Сьогодні поговорю про твої поради з лікарем, коли він приїде оглядати горло С. К.. Боюсь я того оглядання, бо як залізе він з дзеркалом в горло (Ліля знає, як то робиться), то коли б ще Blutsturz не трапився; але С[ергій] К[остянтинович] сам настоює на тому огляданні, бо горло дуже обридає йому остатніми часами, а тепер ще й зверху стала шия боліти і до ключиці біль іде. Певне, то все до одного належить. З їдою справа трудна, бо їсти С[ергій] К[остянтинович] не все і не завжди може, ще восени міг все їсти, а тепер і сей апарат розстроєний. Дякуючи колосальним дозам хіни (24 гр[ана] в день), при тому ж антифібрину та іншим понижаючим, жар на 2 – 3 десятих зменшився (тільки (!) 39°), але упадок сили зате збільшився, так що навіть часом підвестися немає енергії.

Єдине, чим ся слабість ще лагідна, се той дивний оптимізм, що сливе не покидає хворого. Вчора просив мене написати в Швейцарію, навести справки про тамошні санаторії, і до Льоні Б[орецького] на Рейн, – ото все думає про подоріж! Я, звісно, написала… С[ергій] К[остянтинович] думає тільки про те, коли б настільки поправитись, щоб їхати – «в такому стані, як тепер, я вже ж не можу їхати, бо се було б занадто багато клопоту для того, хто мав би мене везти», – він не думає про те, що його в жадну санаторію не приймуть таким.

Надто думати про бережіння себе мені нема нагоди, бо я й так нічим не втомляюсь, хіба що морально. У С[ергія] К[остянтиновича] я проводжу час тільки від 12½ дня до 10½ вечора, – він пізно переходить на денний стрій, бо вночі сливе не спить через кашель і жар, а ввечері починає рано усякі витирання та інші відправи, хоч я підозріваю, що то вже він видумує, аби заставити мене раніш іти спати. Він не дає мені нічого втомного робити для нього, рідко коли попросить щось принести з другої хати, я тільки примочую йому голову одеколоном (се він завжди просить іменно мене), знаходжу потрібні листи абощо в його столику, часом напишу якийсь діловий лист, читаю йому часто – от і всі мої «обов’язки».

Відноситься він до мене так, наче я з тонкого шкла, що можу впасти і зараз же розбитись, – не позволяє ніколи йти ввечері додому (се тільки через малий дворик перейти!) без провожатого, бо, мовляв, я можу послизнутись або спіткнутись; взяв з мене слово, що я казатиму всі віконниці собі на ніч зачиняти, ото щоб часом хто не вбрався; допитується, коли я лягаю спати, не вірить, що я стільки їм, скільки треба, – можна подумати, що се я хвора, а він мене глядить. Все повторяє: «Я сознаю, что это страшный эгоизм с моей стороны, но я не в состоянии был бы отпустить вас теперь, нет, безусловно, не в состоянии». Коли бачив, що я спішилась кінчати свою статтю (я її послала 12-го), то представлявся, що не хоче ні розмовляти, ні слухати читання вголос, і то так, що я навіть повірила; просив тільки, щоб я писала за тим столом, що біля його ліжка: «Я люблю, когда около меня люди работают».

Погода тут, як на злість, бридка, – іде сніг і зараз розтає, вітер противний, мокрий, просто не віриться, що се январ, так наче марець!

Тьотя Єля була і вже поїхала, бо раз, що якісь там справи дома чекали, а друге, що мені однаково нічого помагати. Що ж поможеш тому, для кого «чудо» потрібне? Тут треба бути хіба месією!.. Все-таки спасибі їй, що приїздила, я дуже ціню таку прихильність.

Будь ласкав, папа, напиши, чи не озивався там Брокгауз? Робота моя все-таки не жде, і, правду кажучи, я без неї не могла б витримати. Белетристики я щось не можу писати, бо і в ній беруть участь нерви, а статті сі добрі тим, що се робота зовсім об’єктивна і вимагає тільки думки, що досі в мене ще доволі незалежна від настрою. Якщо Брокгауз прислав книжки, то, будь ласкав, не гайся мені їх переслати сюди.

Я дуже прошу Лілю піти до Бердяева (його адрес можна довідатись у його батьків на Ново-Єлисавет[инській], № 10) і попросити у нього роман «Lene» і нові числа журналів «Gesellschaft», «Literarisches Echo», «Revue bleue», і, може, він сам там знайде щось до теми «Народничество в Германии». Се теж прошу прислати поштою, не ждучи, поки Ліля їхатиме сама.

Треба жити так, як живуть люди в осаді, – поставити варту і провадити всю роботу так, мов у нормальні часи. Хто знає, справді, чудо не чудо, але й лікар не бог і може помилятись. Я бачила в Криму людей, «приговоренных» в молодості, що жили собі під тим приговором до старості. Врешті, нічого я не знаю і краще б ні про що не думати…

Пишіть мені, що там в Києві робиться, ми дещо начитували в газетах, але в листах воно живіше виходить. Взагалі пишіть, що там всі наші роблять.

С[ергій] К[остянтинович] дякує за привіт і просить кланятись вам обом, і всій родині нашій, і Драгомановим.

Я писатиму часто, хоч не завжди так просторо, як тепер.

Цілую вас дуже, дуже міцно. Мною, власне, не журіться: «Она усьо может» – перифраза мого речення, відповідна обставинам.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 11, с. 202 – 205.

Вперше надруковано в російському перекладі у вид.: Собр. соч. в 3-х т., т. 3, с. 225 – 228. Українською мовою вперше опубліковано у вид.: Твори в 10-ти т., т. 10, с. 7 – 10.

Подається за автографом (ф. 2, № 108).

моє лихо – хвороба С. К. Мержинського.

спішилась кінчати свою статтю – «Новейшая общественная драма».

Брокгауз – німецька видавнича і книготорговельна фірма, заснована 1805 р. в м. Амстердамі Фрідріхом Брокгаузом. Задумавши писати статтю про народництво в Німеччині, поетеса замовила у Брокгауза цілий ряд німецьких книжок і чекала на них.