Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11.05.1901 р. До М. В. Кривинюка

Чернівці

Мені дуже приємно, дорогий брате, що не тільки я не винна перед Вами, а ще Ви вважаєте, ніби я маю право чогось вимагати від Вас. Властиве, завжди той, хто виїздить, повинен написати першого листа до тих, що зостаються, тим часом, як я тільки на «кореспондентки» здобувалась. Діло в тім, що в мене було цілих 20 кореспондентів, що вже давно чекали на мої листи, отже я мусіла перше писати таким, що менше способні вибачити людській слабості (і лінощам, скажу à part), ніж Ви, мій брате, — на сім світі добрим людям завжди така нагорода!

Однак почну з поважних справ: у львівський університет можна жінкам вступати на основі їх свідоцтв матури (до яких залічуються і дипломи жіночих рос[ійських] гімназій); ті курси, з яких вони мають свідоцтва від медичного інсти[туту] в Петерб[урзі], приймаються на увагу, яко слухані, отже семестрових екзаменів з тих курсів не треба і конечне слухати ті науки у львівськ[их] професорів теж не треба, але пізніше при докторському екзамені з їх таки треба буде складати іспит. Тільки от загвоздка: не всі професори приймають на свої лекції жінок, а примусити професора пускати в авдиторію того, кого він не хоче, не може ні ректор, ні міністерія, бо се нарушає «волю викладів». Отже, напр[иклад], професор хірургії не хоче за жадну ціну мати в своїй авдиторії та в операц[ійній] хаті жінок, і їм приходиться вдаватись до якогось доцента, що й сам небагато тямить. Так само поступають і ще декотрі професори, але я забула, яких власне фахів. Взагалі справа приймання жінок у львівськ[ому] унів[ерситеті] ще далеко не впорядкована і міняється відповідно тому, звідки вітер віє, та з котрої ноги встане п. ректор і п.п. професори. Всі, в кого я питала інформацій, розказавши все повище сказане, закінчували: надзвичайною слухачкою у всякім разі можна вступити, а там вже якось-то унормується. Однак я думаю, що на «якось-то» навряд чи варто їхати, хоч се і було б згідно з духом найбільшого волинського філософа Купер’яна…

Оксані С[тешенко] я вже написала сама, а тепер звертаюсь до Ваших справ, хоч Ви вже, здається, про них не хочете говорити, та вже зробіть мені уступку, послухайте ще сей раз. Їдучи до Львова, я спіткалася з двома студентами тамошньої політехніки, і вони розповідали мені про умови поступлення туди теоретично і практично. Власне, казали, що такі люди, як Ви, мають всі шанси бути прийнятими яко звичайні слухачі, бо ректорат на жадні історії, окрім справді скандальних (в тому значенні, яке се слово має скрізь в Європі), не зважає, а міністерії зовсім не треба посилати всього Вашого curriculum vitae, тільки досить гімназичного диплому; раніш, ніж вдаватись до міністерії, слід поговорити по щирості з ректором, то він сам порадить, які карти треба відкривати міністерії, а які ні. Найкраще, казали студенти, приїхати і вступити надзвичайним слухачем, а через півроку можете бути певні, що будете й звичайним. «Рисунки геометричні» на вступному екзамені одна формальність, хоч, коли Ви маєте йти на механічний відділ, то Вам слід з них дещо знати, бо там сей курс провадиться досить поспішно, а вимагається немало. Щодо матеріяльн[их] умов життя у Львові, то воно в середньому коштує 35-40 гульд[енів] на місяць, але казали студенти, що коли вдатись до студентського товариства Bratnia Pomoc (Lwów, Politechnika), то вона з охотою і швидко поможе врядитись дешевше і, може, навіть який заробіток знайти.

Один з тих студентів дав мені свою карточку (котру оце посилаю Вам), записав Ваше ймення і просив, щоб Ви, коли схочете яких інформацій, чи просто зберетесь до Львова, написали б до нього у Bratniu pomoc, то він Вам перше privatim «уготоває путь» у ректора і т. і. Він належить до виділу того товариства і запевняє, що там принцип рівности національностів проведений щиро і стисло і що там чимало русинів як між членами, так і між protégés. Подумайте про це все і згадайте все, що я Вам ще тоді казала, як Ви вперше збирались за границю: моє відношення до сеї справи не змінилось ні в чому. Енергія мені вертається, і я знов можу рахувати на свою силу, коли діло йде про «братню поміч», коли не в товаристві, то privatim і навіть privatissime. Коли я приймала Вашу поміч, то Ви можете і, мені навіть здається, повинні прийняти мою, вже хоч би ради принципу рівності.

То се Ви хочете «щадити» мене від Вашої «неврастенічності»? Гай, гай! І не сором Вам? Адже я могла б прийняти се за натяк (якби не знала, що Ви не маєте такої жорстокості), бо я не дуже то щадила Вас свого часу… Так чи інакше, я не люблю, коли мене «щадять», хай буде Вам се відомо.

Починаю вже братись до роботи: приймаюсь за статтю до «Жизни» (нову), попереписувала дещо з своєї белетристики до друку, написала масу листів (туди ж рахую і кор[еспонден]тки, бо все ж і то робота). Бачите, коли вже я не «спускаюсь на дно», то Вам і тим більше годиться не подаватись, бо против мене, властиво, більше темних сил стоїть, ніж проти Вас: Вам приходиться втримувати надії, а мені… більш-менш зовсім без них обходитись. Е sempre bene!…

Спасибі за новини, бо тут хоч і не мало пишуть про наші сторони, але все чогось дуже запізнене, все ще про марцьові пригоди трактують, що й без того мені вже відомо.

Тепер скінчу сього листа, бо хочу написати ще Лілі, а маю ще 4 листи перед собою та іншої роботи без кінця.

Пишіть мені, я дуже рада Вашим листам.

Ваша сестра Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 534 – 536, з архіву М. В. Кривинюка.

приймаюсь за статтю до «Жизни» (нову)мабуть, «Михаэль Крамер». Последняя драма Гергарта Гауптмана.

попереписувала дещо з своєї белетристики до друкумабуть, цикл поезій «Ритми» (перші шість творів цього циклу були надруковані в ЛНВ, 1901 р., № 9; з них перші п’ять були на цей час уже написані).