21.02.1908 р. До М. М. і Б. Д. Грінченків
Ялта |
8.ІІ 1908. Ялта, Дарсановская ул[ица], д[ача] Терещенко |
Вельмишановні Маріє Миколаївно і Борисе Дмитровичу!
Щира дяка Вам від нас обох за надіслані книжки, се справді було нам великим дарунком! Та пробачте, що ні одно з нас досі не обізвалось навіть і з сеї нагоди.
Се тому, що Клим, поправившись трохи, вже почав піклуватись про заробітки і вкладає в се той засіб енергії, ще дуже невеличкий, який має, а я, на лихо собі, знов «почала спочатку» свою туберкульозну епопею, і моя енергія від сього не збільшується…
Ліля, певне, мала Вам розказати, що я тепер серйозно хвора і хотіла лізти під хірургічний ніж, та послухала Ліліної поради і відклала трохи надалі цю справу до консультації з більшими медичними авторитетами, ніж ялтинські. Воно, справді, вирізати нирку недовго, та вже назад не пришиєш «в разі помилки», а такі «помилки» трапляються… Можливо й те, що мене вже і різати запізно, тоді прийдеться кудись в Каїр мандрувати або й далі… Найприкріша мені та перспектива, що коли б не прийшлося дожити віку на чужині, бо туберкульоз нирок найбільше вимагає дуже сухого і гарячого клімату, а де ж його взяти на Україні?
Ну, та, може, ще врятує «залізо» («медикаменти» щось не дуже помагають), а як ні, тоді вже подумаю про «вогонь». Поки що живу собі та літа жду. Настрій не з приємних, «работоспособность» мінімальна. Навіть листи не дуже добре писати, бо я вже була одвикла від лежачого писання, то тепер ніяк не наломлюся, а сидіти довго мені вадить, так само як і ходити. При тому всьому таки трохи пишу. Маємо одну напочату брошуру для «Просвіти» – склавши докупи наші «сили», може, таки якось докінчимо хоч сю одну поки що. Тих речей, що я в Балаклаві кінчала, я таки й досі, сказати правду, не докінчила, бо мені після переїзду в Ялту було таки довший час дуже сутужно (либонь, клопоти з урядженням пошкодили), – отож я і до Вас не могла тоді сама написати, а тепер бувають часом довші просвітки, тоді пишу, що можу.
Живемо ми дуже одноманітно, як і всі в Ялті. Може, й добре, що Вам не прийшлось зазнати «добра» тутешнього, бо се «дай боже витримати!» Все ж не буду невдячною – Ялта вигоїла таки одного з нас: Клим, здається, солідно поправився, а може, й видужав, за се вже Кримові дякувати.
Ну, а таким, як я, либонь ніякий Крим не поможе: «не було змалку, не буде й до останку». Все-таки, певне, «два віка» проживу… Простіть за нудний лист і бувайте здорові, дужі та веселі. Коли обізветесь ще, будемо дуже раді.
Л. Косач-Квітка
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 233 – 234.
Вперше надруковано в журналі «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 83 – 84.
Подається за першодруком.
Тих речей, що я в Балаклаві кінчала – думаю, йдеться про драми «У пущі» та «Руфін і Прісцілла».