10.07.1908 р. До матері

Люба мамочко!

Пишу тобі в Київ, бо, певне ж, ти таки здебільшого там, а коли ні, то тобі перешлють, куди слід. Хутко ти, певне, получиш від Сластьона маленьку замітку, писану або моєю, або Кльониною рукою, де буде прохання до всіх, хто теє може, помочі для Філарета Колесси, що має виїхати на Україну записувати думи.

Отож поясню, що значить сеє з’явище. Кльоня, почуваючи на собі невиплачений довг по записуванню дум, найшов добродія, що дав трохи грошей на сю мету, і доти писав до всяких музикантів-етнографів, аж таки підбив Філарета Колессу взятися до діла. Об’явилося, що Сластьон має фонографи і, крім того, охоту помагати такій екскурсії, через те екскурсія почнеться з Миргорода, з кобзаря Кравченка та й з самого Сластьона, що знає кілька дум, а далі Колесса, коли встигне хутко вправитись з миргородським репертуаром, поїде до інших кобзарів, яких йому вкажуть добрі люди. От до тих-то добрих людей і звернена та замітка, що ми з Кльонею зложили, аби влегшити клопіт Сластьонові, але послати її має Сластьон, бо вона ж таки й його обходить, і, може, він схоче щось в ній додати або скоротити. Дуже приємно, що поїде Філарет Колесса, бо се дуже серйозний і розумний музикант-етнограф, і, певно, в нього діло вийде добре. Прошу тебе, помісти тую замітку якнайскоріше, коли отримаєш, бо Колесса має короткі канікули, всього 1½ місяці, і варто б, щоб час не гаявся.

Чи не знаєш ти кого у Зінькові, що міг би помогти Колессі знайти зіньківських кобзарів, – Сластьон пише, що там ніби мають бути якісь надзвичайні, але він не знає точно, в яких селах. Чи не знає Шура про кобзарів пирятинських? Та чи буде вона в себе на хуторі сього літа? Коли діло піде добре сього літа, то Колесса і на той рік приїде, так що відомості, зібрані в сій справі, у всякім разі не будуть зайві.

Про Лілину справу ти вже, звісно, знаєш, що вона знов було виплила і потім знов розійшлась. Та нехай їй чорт, тутешній дирекції – препротивні люди вони тут, і служити з ними, певне, дуже неприємно. Я вже після того, як вела переговори про Лілю, придивилась до тутешнього відношення до фершалів і інших, воно препогане. І взагалі з початку сезону тут було ліпше, бо й на слабих більше вважали, і ладу було більше, а тепер занадто багато пацієнтів, і з ними вже не дуже-то «панькаються». Нам-то воно вже не біда, бо ми через тиждень, певне, вже виїдемо звідси, а хто приїде «на второй сезон» – тому кепсько буде.

Куди ми поїдемо з Євпаторії, ще невідомо, бо се залежатиме від того, куди командирує Кльоню сімферопольський суд. Навряд щоб у саму Євпаторію, бо тут уже є кандидат. Мені се все одно, бо в Криму літом, певне, скрізь непогано, а спеціально Євпаторією я не дорожу, бо моє лічення можливе і поза нею. Спочатку я все була в однаковому стані (все кров показувалась), але остатнього тижня було ліпше, я почувалася зовсім добре і через те знов узялась було до писання. Тепер роблю перерив в літературі і через те можу писати листи. Поправка моя, певне, через те йде так помалу, що дуже погане поки що літо – все вітри якісь різкі, а то й дощ… Не сподівалась я такого від Євпаторії! Але в інших місцях, по газетах судячи, ще гірше, ще холодніше. Се, певне, світ перевертається, чи що!

Налагодились ми вже знов на Кавказ. Кльоня вже й відповідні «прошения» послав у Тифліс, просячи вже не кандидатського, а справжнього місця. Тут є один старий судеєць тифліський на курації, приятель Кльоні, він запевняє, що Кльоня може добре врядитись тепер на Кавказі. Але наскільки взагалі там може бути «добре», про се я «при особій думці». Та робить нічого. Стан нервів Кльоні хоч і поправився, та не настільки, щоб можна було за адвокатуру братись; на нотаріат в наших місцях нема надії; служба тут – значить ще кілька літ кандидатства, а се вже на наші обставини було б тяжкувато. Ну, от і мусимо, «скрипя сердцем» (так виражаються кавказці), їхати на чужину… Неприємно се і з принципіального боку, але іншого виходу поки що нема. Зрештою, раніш осені се навряд щоб урядилось, а до того часу ще якась невеличка надія зостається, що якимсь чудом, може, і мине «чаша сия».

Велика була помилка з боку Кльоні, що він одразу почав службу з Кавказу і просидів там три роки і тим способом не дав собі часу і змоги «пустити коріння» десь у своїм краю. А тепер се «одливається» фатально. Зрештою, жити на Україні нам можна було б хіба не далі на північ, як Могилів-Подільський, та і то ще хто його зна, як би я й там жила. А на Кавказі, може, якось обійдусь без подорожі в Каїр. Се мене чимало потішає, бо мені зовсім не приємна перспектива – кількамісячного самотнього курортного життя десь за морями. Ну, та це все ще tempi futuri. «Якось-то буде!» Поки що все ж неначебто не до гіршого йде, і то гаразд.

Жебуньов у нас кілька раз був, і Кльоня у нього, а я ще ні. Дуже він тішиться празьким з’їздом і деякими своїми тутешніми успіхами, але живеться йому не дуже добре: вирвав зуба, має невралгію в лиці і т. ін. В Зелений Гай таки збирається.

Як твоє здоров’я, як нога? Де ти «преимущественно» живеш? Хутко пришлю дещо до «Рідного краю». Тепер уже втомилась писанням і через те не можу виготовити до друку.

Цілую тебе міцно і Лілю з Михалями. Кльоня тобі і їм кланяється. Привіт знайомим.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 245 – 247.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 542 – 544.

Подається за автографом (ф. 2, № 227).

Сластьон (Сластіон) Опанас Григорович (1855 – 1933) – -український художник, мистецтвознавець, етнограф.

Дав трохи грошей на сю мету – Кошти для запису на фонографі українських народних дум від кобзарів анонімно виділила із свого скромного сімейного бюджету Леся Українка, хоч в подальшому їй довелося терпіти складні матеріальні нестатки. Про це довгий час ніхто, крім К. В. Квітки, нічого не знав. Тексти і мелодії записаних Ф. М. Колессою дум було видано у Львові в двох томах (1910, 1913).

Екскурсія почнеться з Миргорода – Царські урядовці суворо заборонили Ф. Колессі записувати по селах народні думи, тому О. Сластіон змушений був зібрати кобзарів у Миргороді.

Звернена та замітка – Звернення «До уваги прихильників української музики, складене Лесею Українкою в співавторстві К. В. Квіткою, надруковано без підпису в журналі «Рідний край», 1908, № 24, с. 5 – 6. Наводимо його текст:

«До уваги прихильників музики

Відомий український знавець музики, д-р Філарет Колесса, автор великої розвідки «Ритміка українських народних пісень» і професор Вищого музичного інституту у Львові, має сього літа виїхати в етнографічну подорож на Лівобережну Україну для записування мелодій дум та історичних пісень від кобзарів (бандуристів). Успіх сеї екскурсії залежатиме в значній мірі від сподіваної допомоги добродієві Колессі з рук людей, що живуть в тих місцях, де є кобзарі. Допомога ся може бути виявлена у попередніх переговорах про те, щоб кобзар був у такім-то місці в призначені дні (не раніше 15 іюля і не пізніше 15 августа), а крім того, можна б переговорити про розмір плати кобзарям за співання дум і пісень.

Осіб, що бажають подати таку допомогу, просять про наслідки сих переговорів сповіщати Опанаса Георгійовича Сластьона (адреса: м. Миргород, Полтавської губ., для Ф. Колесси). Дуже добре було б, якби в тих листах було виявлено місцеві умови життя для приїзного чоловіка (особливо се важливо в селах і містечках, де немає гостиниць); та ще добре було б, якби була докладно показана дорога до того місця, де жив кобзар (особливо, коли туди треба їхати кіньми), і якби було написано, до кого саме треба вдаватися по приїзді до місця, кого просити показати, де жив кобзар, і хто поміг би з ним спізнатися. Всякі поради і уваги місцевих людей щодо екскурсії буде прийнято з великою подякою».

Про Лілину справу – Йдеться про невдалий намір О. Косач-Кривинюк влаштуватися лікарем у Євпаторії в Приморському санаторії, де лікувалась Леся Українка.

«скрипя сердцем» (так виражаються кавказці) – по-російськи «скрепя сердце», тобто сконцентрувавши волю.

Жебуньов Леонід Миколайович (1851 – 1914) – літератор, громадський діяч, учасник революційних гуртків у Києві, був висланий до Сибіру, звідки повернувся в 1877 р. Співробітничав у газеті «Полтавщина». Близький знайомий родини Косачів.

Тішиться празьким з’їздом – З’їзд студентів слов’янських країн відбувся 24 – 30 червня 1908 р. На ньому були представники Росії, України, Білорусії, Польщі, Сербії, Хорватії, Чехії, Словаччини. На з’їзді розглядалися проблеми, що стосувалися дальшого піднесення культури слов’янських народів, праці, рівності й прогресу.