8.10.1908 р. До сестри Ольги
| Ялта |
Любая Лілеєнько!
Чи отримала ти мого довгого листа, що я послала тобі ще між 6-10 вересня? Мама в одному листі споминала, що він прийшов, як тебе ще не було в Києві, але чи вона тобі не забула його передати? Може, він де завалявся межи многими паперами? Бо я щось не бачу ніякого натяку на мої прохання, висловлені в ньому: напр., я просила [закреслено] Михайла передати конторі «Вістника», щоб вислали мені VII кн. «Вістника» — її досі бракує, а Михайло в своєму листі, що отримався позавчора, нічого не згадує, чи йому трапилося бути в конт[орі] «Вістн[ика]».
Але найголовніша просьба моя там обходила Кибальчич-Козловську. Я сповіщала тобі її адресу (Italia, Ospedaletti, presso San-Remo, Albergo «Italia» No. 6), просячи при нагоді і через знайомих лікарів направляти пацієнтів до її чоловіка (лікаря). Ще просила я довідатись для Козловської через Грінченка умови видання книжок у Києві (кошти друку від аркуша і т. і.) та «позондировать» грунт, чи не знайшовся б видавець для віршів Кибальчич (у неї є збірка рукописна в 70 п’єсок), щоб вона могла щось заробити, бо вона тяжко бідує з хворим чоловіком і хапається за що тільки може, щоб заробити. Коли ти просто ще не встигла сих справок навести, то хоч напиши мені, чи одержала того листа або хоч сього, що тепер пишу. Мене дуже мучить, що я нічого не зробила і навіть не довідалась для Киб[альчич] — її листи просто трагічні.
Такий же трагічний лист я одержала від Мані Біляєвої, (Михайло переслав) — вона прожила всі свої гроші і тепер дуже бідує. Вона хоче вдатись до Шури, чи не поможе Шура їй через «женское общество» знайти якусь роботу в Києві або поза Києвом. Замов за неї слово Шурі, коли буде треба, бо Шура ж її зовсім не знає — здається, раз тільки бачила. Може, т[ітка] Єля або Варвара Павлівна тепер ближчі до того общества, то чи не поможуть вони їй знайти що-небудь. Вона страшно нещасна жінка, і я просто боюся за неї, коли вона довго зостанеться в такому стані, як тепер. Позичити грошей вона не просить, бо, певне, не має на який кінець позичати, але робота їй потрібна і для тіла і для душі. Я знаю, що ти не можеш їй шукати роботи і через се не клопочу тебе сим, тільки прошу «замовити слово», а якщо Маня приїде сама в Київ, то підтримати її морально.
У нас немов трохи діла поправляються: К[льоня] встав, сьогодні вже навіть трошки виходив гуляти, кашляє все менше, жару нема, сьогодні вже й в грудях сливе не болить (а то дуже боліло), тільки говорити чогось все дуже трудно і він досі шепоче — се мене тривожить. Я трохи втомлена (більше нервово), але маюся нічого собі. Жду папу — чи приїде то він? Багато думаю про Оксану — якось не уявляю собі, як саме вона живе.
Цілую міцно тебе, маму, Михалів і всіх наших.
Твоя Леся
Кльоня вам усім кланяється.
Примітки
Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 822 – 823, з архіву М. В. Кривинюка.