Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

27.08.1908 р. До М. В. Кривинюка

Ялта Ялта, Ломоносовский бульвар, дом Хорошавиной

Дорогий Михалю старший!

Спасибі за листа, хоч я його і не дуже заслужила, бо таки давненько писала до Вас. Рада я, що Матуш[евські] не пускають Вас у Київ [з Боярки] — туди що пізніше попасти, то все таки краще, все ж, може, нерви ціліші будуть. Либонь, уже знаєте, що нам тут спочатку було дуже зле: клопіт з урядженням, хвороби. Тепер уже трохи ліпше, Кльоня починає втягатися в службу, і йому потроху наче вертається давня здатність до праці, хоч до повної міри ще дуже далеко. Кашель ще є, але менший і t° вже нормальна. Лікар казав, що то на нього зле вплинула спека, а як спека спаде, то й він поправиться; воно справді виходить наче так — тепер уже не гаряче, та й поправка почалась, А то, як ми приїхали то було таке пекло, що й мені було вже Des gutes zu viel — віяв, кажуть, вітер «левант» з азіятських пустинь, сухий, гарячий і на нерви дуже лютий, так що всі ниділи від нього. Се вже на наше «щастя», бо він дуже рідко тут віє.

Трудно було теж, поки діждалися нашої зимової служанки, що конче хотіла покинути нових хазяїв ради нас, та не могла ніяк з ними розв’язатись, отож найсутужніший час Кльоніної слабости та урядження нової оселі прийшлось перебути мені без всякої сторонньої помочі (чогось воно здебільшого так випадає!), але поки тривало напруження, то мені здавалось, що все це мені не вадить і що я навіть здоровша, ніж звичайне. Зате сей тиждень, коли вже все увійшло в норму, я щось поскрипую і, крім звичайних симптомів, маю ще й біль у крижах, що передається і на ноги — не різкий, але досить противний своїм безперервним характером. Зрештою, вчора і він уже менший, може, хутко і зовсім утихне.

Не ходжу нікуди, лежу в кріслі на веранді (вона в нас велика і захисна) і потроху беруся знов до писання драми з християнського життя, оце докінчила IV дію, а треба ще епілога написати і буде кінець. Хотілось би покінчати в Ялті більші давно початі речі, бо як потеліпаємось на Кавказ, то знов будуть, певне, усякі тарапати та клопіт, та й дорога туди буде довга і втомна, то й перерив у роботі може затягтись на неозначено довгий час. Через те оце сьогодні напишу один справжній лист, а то відбуватимусь открытками, щадячи свою письменну енергію, бо вона в мене все таки не дуже велика тепер.

Перспектива переселення на Кавказ стає дедалі все реальнішою: маємо звістку, що тифліський суд уже вибрав Кльоню на посаду помішника мирового судді в місті Телаві. Се тільки початок справи, бо ще є їй три інстанції: судова палата, намісництво і міністерство, поки у всіх трьох «поутверждают», то може й ціла осінь минути.

Телав сей, кажуть, має дуже добрий клімат, ліпший від тифліського, і зовсім не має малярії. Се місто — центр Кахетії — величеньке, і всім було б нічого, тільки від залізниці далеко — 100 верстов! Та се вже не біда. Коли вже взагалі треба їхати на Кавказ, то се найліпше місце, яке може там трапитись (головно, що безпечне від малярії), коли б тільки «інстанції» не закапризували. А там, якщо Кльоня справді солідно зміцніє, що не буде вже і таких рецидивів, як оце був, то, може, пощастить і зовсім з службою розв’язатись та перейти на якусь вільну роботу з вільним вибором місця, тоді заживем веселіше.

Прошу Вас, передайте Лілі одну мою просьбу з приводу пересланого Вами листа, та й самі, коли зможете чим, поможіть. Се пише мені пані Козловська, з роду Надія Кибальчич (молодша), поетка. Вона з чоловіком «викинені хвилею» за границю і дуже бідують. Тепер вона в Сан-Ремо, де чоловік її надіявся мати лікарську практику, та через безпардонну конкуренцію колег-компатріотів досі жадної не має. Так пані ся просить мене рекомендувати її чоловіка, яко лікаря, тим моїм знайомим, які їхатимуть в Сан-Ремо. З Ялти їхати ніхто не збирається, бо вже хто заїхав, то з тим, щоб тут і сидіти, а про інші місця я ж відомостів таких не маю. То я передаю сю просьбу Лілі і знайомим лікарям (здається, Каковський тепер має чималу практику і, може, й в Італію кого посилатиме), щоб мали при нагоді на увазі лікаря Козловського в Сан-Ремо, яко людину добросовісну і на гроші не жадну (убожших предлагає і дурно лічити).

Козловський був земським лікарем в Лубнях і його, певне, дехто з киян знає. Дуже хотілось би якось помогти сьому подружжю, бо жінка людина талановита, а через злидні зовсім не має змоги свого талану розвивати, і він глухне, а в нашій літературі кожен загублений талан — страшенна втрата. Тепер хутко настане осінь — час, коли хворих виганяють на такі курорти, як Сан-Ремо, то може б удалось хоч два-три пацієнти направити до Козловського. Способи кліматичного лічення Козл[овський] добре тямить, бо три роки прожив в Абації коло Трієсту, де і сам лічився.

При сьому моє NB: якби я була лікарем, то посилала б усіх пацієнтів відповідних не в Ялту, а в Сан-Ремо, взагалі в Італію, а не в Крим, бо Крим Італії і «в підметки не годиться», і тільки пашпорти, кошти подорожні або служба чи заробіток можуть рішати на користь Криму — більше ніщо. До Козловських вдаватись треба поки що через Садовських (San-Remo, Corso Cavallotti, villa Natalia), a хутко я знатиму і їх постійну адресу.

Ще одна просьба до Вас. Зайдіть до «Вістника» і скажіть, щоб мені послали книжку за липень в Ялту, Ломонос[овский] б[ульвар] д[ом] Хорошавиной, і що се буде моя адреса на довший час, тож нехай і серпневу сюди посилають і т. д., поки не сповіщу про дальшу зміну. Не пишу їм про се листом, бо маю прецеденти, що листи не справляють великого враження на контору (про се їм не кажіть, се так собі á part, — на сей раз я їм ще не писала про зміну адреси).

А по сім слові бувайте здорові. Цілую вас всіх трьох. Нехай би Михальо написав мені листа своєю лапкою. Кльоня теж вас вітає. Уклін Матушевським.

Ваша Леся


Примітки

Подається за виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 814 – 816, з архіву М. В. Кривинюка.

драми з християнського життя«Руфін і Прісцілла».