10.02.1908 р. До Н. К. Кибальчич

Вельмишановна добродійко!

Тільки що отримала Вашого листа, бо, як бачите, я вже не живу в Києві і лист їхав до мене ще пару днів, поки дістався до Ялти. Минулий Ваш лист справді заблукався, і тому я в свій час не подала Вам потрібних Вам відомостів. Хоч і тепер не так-то я багато знаю в сій справі, та вже що знаю, те скажу.

Умов життя в інших місцях Італії, крім Сан-Ремо, я не знаю, бо ті дві зими, що я пробула в Італії, я прожила безвиїзно в Сан-Ремо. Тому вже минуло 5 років, і, може, за сей час умови життя там у якому-небудь напрямі змінились. Тоді там життя (хата і повний пансіон) коштувало від 6 frs. денно одній людині в отелі або в пансіоні, а при своєму господарстві (на власній квартирі з кухнею) від 4 frs; ce я кажу про таке життя, яке проводять люди хворі, себто з побільшеною годівлею на санаторський лад і з відповідним комфортом. Знала я там людей, що уряджувались і ще дешевше, але вони жили дуже злиденно і се зле одбивалось на їх здоров’ї. З недорогих отелів там тоді був порядний Hôtel de France.

Знайомих у мене була тоді, та єсть і тепер, родина Садовських (далекі родичі наші), вони живуть там завжди, мають власну віллу, що зветься Villa Natalia на ул. Corso Cavallotti. Я жила у них, поки була в Сан-Ремо. Люди вони симпатичні і, скільки мені відомо, ніколи не відмовляються помогти, як можуть, приїзним з Росії людям. Садовський, правда, чоловік дуже хворий і рідко показується до чужих, але жінка його Наталія Ільїнішна і тітка її Меланія Фомінішна, надто ся тітка, мають натуру товариську, і, певне, помогли б Вам хутко зорієнтуватись в теперішніх умовах Сан-Ремо і його околиці. Як будете в Сан-Ремо, то зайдіть до їх від мого імені, я думаю, що жалувати про се не будете.

Ще я знала там доктора Асвадурова (російський вірменин), що практикував там досить успішно, хоча він людина дуже млявої натури і непрактична до nec plus ultra. Скінчив він у Росії, але мав і якийсь паризький диплом. З сього прецеденту виводжу, що, либонь, чоловікові енергічнішому в Сан-Ремо могло б і дуже добре повестись. Найкраще, либонь, було б, якби Ваш чоловік міг здобути посаду в якійсь санаторії. При мені саме засновували в Сан-Ремо санаторіум спеціально для росіян, але як пішло діло з тим закладом і чи є там яке вакантне місце, сього не знаю. Оспедалетті було тоді зовсім маленьке містечко, і я не думаю, щоб там з якогось погляду було краще, ніж в Сан-Ремо, але, може, тепер се й не так. Зрештою, Оспедалетті так близько до Сан-Ремо, що його можна вважати пригородом сього міста.

Я ще згадала, що в С.-Ремо був і інший лікар-росіянин (прізвисько я забула) і мав дуже добру практику (диплом мав тільки російський).

Коли Ви маєте змогу, то найкраще було б проїхати комусь із Вас двох в С.-Ремо і там особисто навести справки при помочі хоч би й моїх знайомих, бо позаочі вони можуть не те довідатись, що вам треба, та й взагалі листування річ затяжна, а Вам треба, як бачу, скоріше щось рішити.

З свого боку я з охотою готова дати Вам усякі пояснення, які здолаю, якщо сей лист лишив для Вас що-не-будь неясним. Тільки як будете писати, то пишіть на подану в заголовку адресу, бо я в Ялті маю прожити довго. Ще додам, що прізвисько моє тепер Квітка, бо я сього літа пішла заміж. Житиму в Ялті через те, що перше чоловік мій був хворий і повинен добре зміцнити себе, а тепер сама я хвора (туберкульоз нирки) і не маю надії хутко видужати…

Будьте здорові! Напишіть, як зважите і де урядитесь. Рада знати, як Вам поведеться.

З правдивою пошаною

Л. Косач-Квітка

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 229 – 230.

Вперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1925, кн. 10, с. 132 – 133.

Подається за автографом (ф. 2, № 935).

Кибальчич Надія Костянтинівна (1878 – 1914), в одруженні Козловська – українська письменниця.

Оспедалетті – місто в Італії.