10.09.1908 р. До Ф. М. Колесси

Високоповажаний добродію!

Мій муж просить Вас вибачити йому, що не відповідає сам на Ваші два остатні листи, а доручає сю відповідь мені: він мусив вернутись до службової роботи раніше, ніж оправився після хвороби, і тепер зовсім не має сили писати щось зверх конче потрібного на службі, отож мусив би дуже забарити відповідь, якби намагався писати її особисто. Се ж, певне, не було б Вам приємно, і тому, може, зволите і на довший час, поки зміняться сі обставини, задоволитися листуванням в сій справі зо мною, тим більше що я писатиму в порозумінні з моїм мужем і субсидіатором, так само і Ваші листи подаватиму до відома їм. Крім того, я щиро інтересуюся сею справою і рада доложити до неї всякого старання, на яке лише можу здобутися, тому прошу не вважати мене цілком сторонньою людиною і вшанувати мене Вашим довір’ям.

Відповідь ся забарилась почасти й через те, що треба було перше добре обміркувати з жертводавцем зачеплені в Ваших листах питання, а то було не так і легко. На жаль, Ваші умови щодо гонорару за списування мелодій з валків на ноти трапили зовсім несподівано, і через те справа мусить на який час припинитись, поки виясняться наслідки наших заходів коло збирання потрібних для того грошей. З первісного фонду, як Вам відомо, лишилось 75 р. (не рахуючи тих 25 p., що тепер ще у Вас). Хоча ми не знаємо, скільки платить Наукове товариство ім. Шевченка за етнографічно-музикальну працю, отже, й не можемо докладно обчислити, скільки мав би виносити Ваш гонорар, однак думаємо, що 100 р. не вистачило б заразом і на гонорар, і на збирання матеріалів у вказаному від Вас напрямі, тому ми зважили обернути їх на дальше збирання матеріалу у фонограф та й послали 75 р. д[обродію] Сластьонові для подорожі в Харків і в інші міста. Так випадало зробити тому, що Гончаренко має незабаром вернутись до Севастополя з Харкова і там замешкати надовго, а тоді подоріж до нього коштувала б значно дорожче і забрала б д[обродію] Сластьонові більше часу та клопотів; та й страшно відкладати справу надовго з таким старим чоловіком, як Гончаренко, – він же має 72 роки… Чи д. Сластьон поїхав у Харків, ми ще не знаємо, та й ще не було часу досить, щоб могла прийти від нього відповідь.

Тим часом ми почали заходи коло збирання грошей, але результати ще не вияснились. У всякім разі, на первісного субсидіатора вже трудно рахувати, бо він, як Вам, либонь, відомо, людина незаможна і дав, що міг, урвавши від щоденних потреб своїх і своєї родини. Тепер, коли ми муситимем втягти до діла ширший круг людей, нам конечне треба згори знати точно розмір Вашого гонорару від аркуша, при сьому просимо зазначити, який саме має бути той аркуш, чи такий, як у виданнях Наукового товариства (при іншому форматі можна буде потім вирахувати нормальний аркуш по числу нот, скільки зміщається в аркуші Наукового товариства, – так звичайно вираховується, наприклад, друкований аркуш тексту). Від об’єму потрібної суми може залежати і число людей, до яких прийдеться звертатись. Справу збирання грошей я вже переймаю цілком на себе, бо муж не має змоги тим клопотатись – то все мусить провадитись листовно, – тому і від себе прошу Вас відповісти мені скоріше на се питання, щоб я могла негайно розвивати потрібну діяльність.

Про закупку власного фонографа поки що не може бути речі, бо самі тепер знаєте, як стоять наші грошові засоби. Тим дуже просимо Вас написати, як саме стоїть справа з користуванням фонографом Наукового товариства: чому пишете, що ним можна користуватись тільки уривками? Може, слід нам удатися з спеціальним проханням до товариства? Коли треба, то я зроблю се негайно. Про те, щоб зібраний в Миргороді матеріал записував на ноти хто інший, а не Ви, не може бути й мови, бо субсидіатор, відкинувши пропозицію етнографічної комісії Наукового товариства, щоб послати в екскурсію одного чоловіка, а запис на ноти доручити другому, поставив як conditio sine qua non, щоб записувач той чув живий спів кобзарський.

Щодо надісланих від Вас взірців Ваших записів, то заінтересовані люди дуже ними задоволені і вважають, що коли й решта матеріалу буде так вдатно списана, то мета екскурсії буде знаменито осягнена. Але щодо Вашого бажання знати щиру правду, якої гадки субсидіатор про результати Вашої екскурсії, то я, цілком розуміючи се бажання, не можу, на жаль, його задовольнити, бо субсидіатор здержується від висловлення своєї гадки, вважаючи, що результати ще не вияснені, поки нема записів усього зібраного на валки у Миргороді, – метою-бо своєї жертви він уважав, власне, записи, а не збирання фонограм, котре є тільки вибраний Вами спосіб, помагаючий до осягнення мети.

Послані телеграфічно 25 p. будьте ласкаві затримати при собі поки що; може, незабаром нам прийдеться просити Вас переслати ті гроші д. Сластьонові, якщо йому не стане сих, що тепер послані, на його етнографічні роз’їзди.

Як тільки надійдуть які нові жертви, я зараз Вас сповіщу.

В надії на скору відповідь од Вас залишаюся з правдивим поважанням.

Лариса Квітка (Леся Українка)

P. S. Муж просить переказати Вам його велику подяку за надісланий авторський дарунок. При сьому він засилає Вам свій щирий привіт.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 251 – 254.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Львів, 1946, с. 45 – 47.

Подається за автографом (ф. 2, № 943).

В порозумінні з моїм мужем і субсидіатором – Леся Українка як субсидіатор переслала через К. Квітку 565 австрійських крон Ф. Колессі для оплати його поїздки і записування народних дум на Полтавщині.

Гончаренко Гнат Тихонович (1835 – близько 1917) – один із найпопулярніших представників українського кобзарства, жив у Севастополі.