10.01.1908 р. До сестри Ольги

Любая Лілеєнько!

Поздоровляю тебе і Михалів з святками і Новим роком, чей же, той новий буде для вас милостивіший від старого. А от для мене, видно, всі роки однакові… З листа до мами ти довідаєшся про мої теперішні тарапати, через те я тобі вже просто «продовження» писатиму.

Була я сьогодні ще у терапевта (того, що колись рекомендував Фаворський). Роздивившись аналізи і вислухавши про наочні спостереження хірурга, терапевт сказав, що в діагнозі не можна сумніватись, що справді се очевидний туберкульоз нирки і найрадикальніший спосіб проти сього – така операція «удаления». На кліматичне лічення він ніяких надій не покладає (він сам був у Каїрі і знає добре, в яких випадках туди посилають хворих нирками, переважно з нефритом). Але з огляду на те, що варто все ж перше випробувати нехірургічні способи, він предложив лічення туберкуліном, яке тут, у Ялті, дуже широко приміняється і, кажуть, часто дає добрі результати. Він думає, що у мене є загальний нахил до туберкульозу (адже се вже четвертий процес) і через те варто попробувати сей спосіб для загальної оборони організму, щоб, коли й прийдеться все-таки робити операцію, організм був забезпечений від повторення того самого процесу деінде. Призначає він термін три місяці, за які, думає він, вже виясняться добре наслідки, і якщо нирка почне вигоюватись, то продовжати лічення до кінця (курс – півроку, а то й більше), як же ні, то покинути і робити операцію, не зволікаючи далі, щоб врятувати те, що можна врятувати.

Я згідна прийняти такий план головно ось чому:

1) адже лівої нирки гаразд роздивитись неможливо, і хоч пузир з лівого боку, наскільки можна було роздивитись, і здоровий, та, може ж, сама нирка і не така здорова (рухливість є трохи і в лівій), то чи не краще спробувати загальне лічення, що може мати вплив на обидві нирки?

2) Якщо зважити робити операцію не тут, а за границею чи взагалі деінде, то краще протягти час до настоящої весни, бо в цей сезон переїздити і міняти клімат, я думаю, було б некорисно для нас обох. Я тепер чогось така вражлива до холоду, що мені аж думати прикро їхати кудись зимою.

Властиво, я воліла б робити операцію тут, у того-таки лікаря, що мені ендоскопію робив, але Кльоня (та й мама, напевне) сього дуже боїться і все про «світил» думає та людей розпитується. Крім проф[есора] Каспера в Берліні, про якого казав мій хірург, люди ще говорять про якусь знаменитость в Одесі, та, на жаль, не називають фамілії (якщо вони мають на думці Сапєжка, то цур йому, не хочу!), а то ще й про Радзієвського в Києві. Я написала Галі, просячи розвідати, які там у їх в Одесі знаменитості, а ти, може б, розпитала про Радзієвського, чи справді він авторитетний по спеціальності ниркових хороб. Взагалі я просила б тебе довідатись, що можна, про сю слабість, про шанси оперативного й інших способів лічення і тим помогти мені рішити сю справу. Я думаю, що без операції мені не минеться, тож питання в тому, коли і де її робити. Може, тутешні лікарі, яко практики, а не теоретики, мало знайомі з сею рідкою хоробою і не все знають про неї.

Еге, ще мій терапевт казав, що поруч з туберкуліном має лічити мене і всякими іншими способами: питанієм, миш’яком, креозоталом і т. п. З креозоталом раз уже була така проба: при одному аналізі було в мене знайдено кілька туберкульозних бацил (се ще в Балаклаві), тоді лікар назначав мені креозотал, і при другому аналізі (дуже старанному), так тижнів через три, бацил уже не було. Може, то випадок, а може, і ні. Збираюсь-таки почати терапевтичне лічення (і з туберкуліном), поки наведу всякі справки і т. п., щоб час не пропадав. А може ж, і вийде з того що добре.

Я чогось досить спокійно відношусь до сеї слабості, хоч вона досить марудна, операції теж не боюсь і всякі можливі шанси чогось мало займають мою думку. Але Кльоня дуже турбується і огорчається, то мені дуже шкода його та й страшно, коли б се знов і йому не попсувало здоров’я. Варто було б скоріш се скінчити. Мені тільки не хотілось би, щоб він їхав куди зо мною, особливо тепер, а знов же і тут без мене він буде дуже самотній і, в разі чого, зовсім безпорадний… Але він не хоче, щоб я їхала сама, напр., за границю. Та, крім нього, нема ж кому їхати: мама занята, ти і тим більше не можеш, папа сам хворий. От якби весною, то, може б, хто з вас сюди приїхав та й побув би, поки б мене тут різали, – се якраз було б мені до мислі.

Треба мені якось написати папі, щоб не дуже його стурбувати, та й не знаю, як се зробити. Не писати ж нічого про слабість теж не гаразд, бо мусить же колись довідатись правду, то краще нехай вже від мене самої.

Все-таки писання про се якось розстроює, пора вже змінити тему.

Як ти живеш у Києві? Чи знов ходиш в яку больницю? Часто буваєш на «Просвіті»? Як там «діло» Михаля-старшого? Як мається Михальо-менший? Давно вже я нічого про вас не чула. Оце тільки сьогодні отримала одкритку від мами, то хоч знаю, де ви всі.

Ще в мене є прохання до тебе або до Михайла, кому там з вас більше часу є. Мені з «Вісника» чомусь не прислали подвійної VIII-IX і Х-ї книжки, а XI-та прийшла дуже нехутко, бо чомусь адресована була на Балаклаву, хоч я тричі посилала свою ялтинську адресу, допоминаючись тих книжок. Так якби хто з вас зайшов у редакцію, сказав би про се і попросив, щоб мені сі книжки прислали сюди. Я думаю, що їх таки й не посилали нікуди, бо все, адресоване на Балаклаву, я завжди отримувала тут. Може, треба заплатити за зміну адреси, то вже заплатіть за мене, бо невигідно дрібницю посилати. Ще теж бракує мені самої першої (січневої) книжки ««Л[ітературно]-н[аукового] вісн[ика]» за сей, 1907 p., то я не знаю, чи вона осталась у тебе, чи то вони вислали за першу чверть року без першої, – адже ти їм тоді за півроку заплатила? Щодо передплати на 1908 рік, то коли б спитати, чи посилати їм гроші, чи вони собі відтягнуть з гонорару за мою «Кассандру», що має друкуватись в 1-й книжці (здається, у вісника нема звичаю посилати передплатникам дурно). Краще б не посилати, бо се загайно.

Давно вже я нічого не чула за т[ьотю] Сашу і інших родичів, може б, ти мені написала. Мені тепер як писати, то зараз треба про свою халепу споминати, а се вже прикро. Та й взагалі я тепер дуже інертна і думаю, що се від слабості залежить, а не від браку моральної дисципліни. Я, певне, ще торік була слаба, адже пам’ятаєш, як у мене зимою t° трималась тижнями вище 37 наче без жодної причини? Отож, либонь, і починалось «воно»… Ну, та цур йому. В цілому я все-таки маюся нічого собі і можу сказати, що бували часи далеко гірші.

Будь здорова. Я і Кльоня цілуємо тебе. Обох Михалів поцілуй. Чи нема якого новішого портретика Аляльового, я б дуже хтіла бачити, яке воно тепер?

Кльоня тепер дуже поправився, і вже він мене глядить. Отак ми міняємось ролями…

Напиши ж хутенько.

Твоя Леся

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 222 – 225.

Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 378).

Каспер – особа не встановлена.

Сапєжко Кирило Михайлович (1857 – 1928) – український хірург, в 1902 – 1919 рр. – професор Одеського університету.

Радзієвський – очевидно, Олексій Іванович, приват-доцент Київського університету, небіж І. С. Нечуя-Левицького.