21.05.1895 р. До М. I. Павлика
| Софія | 9 – 21/V 1895 |
Шановний друже!
Замість обіцяного «Волинського образка» оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь. Як бачте, новий для мене genre! Ну що ж, будемо пробувати ще й таку струну. Коли Вам «Пророчий сон» не до сподоби (дядько каже, що він нічого собі), то відішліть його редакторові «Буковини» як пам’ятку від мене, я все одно винна йому гречність, то нехай буде се – faute de mieux! Вам, може, чудно, що я взяла такий поверховий тон, але ж говорити грунтовно на такі теми се значило б стріляти з гармат по горобцях, до того ж було воно сто раз говорено і далеко розумніше, ніж би я могла се зробити. Воно б можна й зовсім нічого не писати, але ж дуже вже розсердили мене сі безпардонні панове, тим більше що вони мені ще вдома обридли. Як треба буде, то я їм і надалі не спущу. Еге, à propos безпардонних, просив дядько, щоб Ви йому прислали остатню «Правду», там, де є про «порабощенный народ». Та й я вже давно не бачила сього створіння, а воно від часу до часу слід би.
Щодо відповіді Вашої [Турбацькому], то, може, й Ваша правда, Вам, може, зблизька видніше, очевидно, я ніколи не зрозумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки беруться за розум, як їх вилаяти по-батьківському, – того, може, що ще молоді? Andre Vögel, andre Lieder… Ce правда, що у Вас є самокритика, але вона подібна до самоунижения (се часто йде поруч з самообороною), а се мені болить, – не тільки через те ви робите Вашу теперішню роботу, що її нікому робить, а таки через те, що Ви до неї здатні. Не повірю я, щоб безриб’я робило рака рибою. Самоаналіз така тонка і хибка річ, що, на мою думку, її не варто починати прилюдно. Та, звісно, всякому своя воля.
Переходжу до наших подорожів. Може бути, що я і хутко виїду, може, за тижнів півтора, бо мені батько писав, що ліпше б, якби я тепер їхала додому задля деяких невиразних причин. Але, певна річ, я хотіла б їхати з усіма разом, не хочеться кидати в хаті порожнє місце по собі, так би собі роз’їхались ми на три дороги, – та певніше, що так воно й буде – дядько й дядина в Париж, Рада і Ліда в Женеву, а я на Україну (а знаєте, таки є щось в сьому слові!..) Окрім сентиментальних причин єсть і другі, реальні, хотілось би понаписувати дещо. Та біда моя, вірші не дають діла робити, сливе всі вечори на них трачу. Що робити, c’est plus fort que moi. Ось я покину Вам їх цілу в’язку, однаково їх не везти в Росію, та й робіть з ними що хочете.
Шкода, що у вас такі дикі звичаї, а то б черкнула я по селах! Та вже бог з ним, про галицькі кримінали щось погана слава йде, а моя анемія та туберкульоз теж не жарти, тим більше що діла нема, а тільки цікавість.
Не придумаю й я, як «видирати» гроші у Фр[анка], взагалі коли йде про видирання, то я без поради. Я рада Вашій кандидатурі, то був би крайній скандал – залишати Косів москвофілам. Окуневського абсолютно не розумію, певне, дурна стала! Ну, бувайте здорові, ще писатиму. Пишіть і Ви.
Л. К.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 301 – 303.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т, 5, с. 173 – 174.
Подається за автографом (ф. 101, № 333).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 317 – 318. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Замість обіцяного «Волинського образка» – цей другий нарис із циклу «Волинські образки» нині невідомий, хоча зі стилізації листа випливає, що він уже був написаний.
Дві патріотичні штуки – тобто вірш «Пророчий сон патріота» та статтю «Безпардонний» патріотизм».
«Порабощенный народ» – брошура, видана у Львові 1895 р. редакцією журналу «Житє і слово» без зазначення автора. В брошурі наводяться факти переслідування царизмом української культури.
Щодо відповіді Вашої – Мова йде про статтю М. Павлика «По поводу відносин між руською радикальною і польською соціал-демократичною партією (Відповідь Турбацькому)» («Народ», 1895, № 6).
Ось я покину Вам їх цілу в’язку – Йдеться про цикл поезій, написаних в Болгарії: «Божа іскра», «Мати-невільниця», «І все-таки до тебе думка лине…», «Slavus-sclavus», «Ворогам», «Північні думи», «Товаришам». Під назвою «Невільничі пісні» цикл надруковано в журналі «Народ», 1895, № 15 – 16.