Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

11 – 12.03.1895 р. До М. I. Павлика

Софія 27/ІІ 1895

Шановний друже!

Дуже я рада, що мої листи Вам влад. Не думайте ж і Ви довго над тим, що Вам мені писати, а про що мовчати. Я не боюся гіркої правди, бо я ж і зроду не надіялася, що моє життя буде вічно поміж квітками плинути, а перед очима все тільки хороші декорації пересуватимуться. Якщо кого треба щадить, то хіба дядька, а мої плечі ще витримають і не таку вагу. Правду кажучи, потіха Ваша не велика щодо гадяцьких справ – тим-то й ба, що якби, avec si on mettrait Paris dans une bouteille. Поки ще там не попівська освіта і т. п., а тим часом люди собі горло ріжуть, шукаючи правди. Кривава ж вона, тая правда! Та що вже!..

Ваша «сумно-радісна» звістка була для мене просто радісною. В добрий час! Коли люди так домагаються газети, то, мусить же, вона їм потрібна, а коли так, то нехай і підтримують її, чей же, навіть і у бідних галичан знайдуться гроші на таку маленьку газетку, у всякім разі, слід се випробувати.

Робота Ваша, не у гнів Ок[уневському], видно, таки дуже потрібна, та й, здається мені, Ви з Окуневським ніяк не заступаєте один одному дороги, нехай він собі лізе помалу до тієї мети, до якої інші будуть летіти, що ж робити, коли не у всіх є крила. Шкода, що «Народна воля» мусить перенестись у Львів, їй якось більше годилось би на землі бути. Але я розумію, що інакше трудно. «Громадський голос» – назва добра, хоч і дуже голосна. Я врешті стільки начиталась тепер голосних слів, що і собі, здається, почну писати такими ж.

16 стор. «Народу» ми отримали, чекаємо далі. Гроші і рукописі Кобринській пошлю, не гаючись. Що там вийде з другого випуску її «Бібліотеки», якщо буде те саме, що і з першим, то пожалься, боже, грошей! Вона (Кобринська), певне, сердиться на мене за те, що я ухилялася від бібліотеки сеї, але щось я не маю серця до сього видання, надто після того, як побачила його, – і така се вже вузенька річечка, сі жіночі видання. Коли ж кому і так судилось не глибоко та не широко плавати, то не хочеться позбавляти себе остатньої волі. Я гадаю, що англічанки не такими річками виплили в море.

Цікава б я бачити Вашу англічанку, та вже, певне, не побачу, бо я, може, аж вкупі з дядьком вирушу з Софії, як він їхатиме в Париж. Може, ми з Вами у Відні зустрінемось, бо туди, може, мій батько приїде до наших, то і я вже туди попаду. Се ще, врешті, побачим, як там буде. Я думаю, що легше буде роз’їхатись з середини дороги різно, ніж просто виїхати звідси самій, не знаю навіть сама, чого мені так здається.

Багато честі для мене зватись правою рукою дядька, добре було б, якби мене можна було назвати одним пальцем на його руці, а то вже велика претензія. Більш він мені потрібен, ніж я йому, се певне. Взагалі не ідеалізуйте мене, я насправжки кажу, що я сього боюся, я вже раз падала з п’єдесталу, зробленого помимо волі моєї (хто поставив, той і звалив!), удруге сього не хотіла б. А по сім слові бувайте здорові.

Л. К.

28. Здається, я писала Вам, що посилки Ваші отримали ми. Хороші речі – галицькі роботи на дереві, але надто дорогий дарунок – се «Рідний край», і як гарно зроблені фотографії! Тільки до нього бракує віньєтки, про яку писано в «Народі», чи то вона єсть отой полтавський адрес, про який Ви пишете? Гаразд було б, якби Ви послали нам спис речей, посланих через Шенкера (дядько просив Вас об тому), бо шкода, коли що затратиться, тож люди старалися, нехай же не дарма!

Цікаво мені, нащо Вам так було треба мене, та вже треба і Вам, і мені потерпіти. Либонь, ніщо не згине за той час, що я пробуду тута. Тут до мене всі привикли і не виганяють, то, може, і справді єсть якась користь в мого пробування. Хто зна, коли я вдруге побачуся з ними!

Л. К.


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 289 – 291.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 168 – 169.

Подається за автографом (ф. 101, № 330).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 303 – 305. У цьому виданні лист датовано 15 (27) лютого 1895 р. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

«Сумно-радісна» звістка – Повідомлення М, Павлика в листі до Лесі Українки від 6 березня 1895 р. про те, що «Хлібороб» припиняє своє існування і що багато читачів із селян та інтелігенції домагаються, аби було організовано радикальний орган на заміну «Хлібороба».

Цікава б я бачити Вашу англічанку – Мова йде про Етель-Ліліан Войнич (1864 – 1960), автора роману «Овод», активну діячку «Союзу книгонош».

«Рідний край» – альбом листівок українських типів і краєвидів, подарований М. П. Драгоманову до 30-річчя його літературно-наукової діяльності. До альбому було додано віньєтку з міським краєвидом, обрамленим українським рушником з записаними на ньому назвами найвідоміших праць ювіляра та вітальним адресом, якому передували віршовані рядки:

Рідного краю невеличка частина,

Що дійде до Тебе від прихильників щирих,

Хай Твою думку на далекій чужині

Частіш приверта до країв, Тобі милих.

Шенкер – власник багажної контори у Львові з відділеннями у Софії та інших містах.