24.02.1895 р. До А. С. Макарової
Софія |
Дорога Антоніна Семеновна!
Спасибі за Ваш лист, що так хутко і подробно Ви написали все, що я Вас питала. Дуже прошу, коли що почуєте про подобні справи, пишіть мені. Я хотіла б, щоб люди про се знали, хоч воно і сумно. Сумна правда не стане веселішою від того, коли її сховаєш.
З гірким жалем читала я про Вашу журбу, і за що, справді, Вам отаке лихо? Не одважуюсь нав’язувати Вам мої ради, щоб потім не жалували на мене, тільки скажу Вам, що коли я була у Харківщині, в Сумському уїзді, у тієї баби, що то лічить людей гарячими ваннами, то у неї було немало слабих, таких, як Ваш брат, і вони дуже добре піддавались ліченню. Там навіть були люди з мокрим лишаєм (lupus) або з чимсь подібним до нього, і вилічувались так, що сливе сліду не зоставалось від тих страшних ран, що перше покривали все лице, немов якою маскою. У неї лічитись не дорого, бо вона ціни не назначає, а всякий дає їй, скільки може. Живуть хворі на хуторах у сільських хатах, без великих вигод, се правда, але все ж при догляді. Я платила хазяйці своїй рубля в день (за хату і все «содержаніє», т[о] є[сть] їду, ванни і пр.), але, здається, можна й дешевше. Лічить вона тільки літом, починаючи з мая. Врешті, Ви, коли інтересуєтесь, то розпитайтесь у старої Рудченчихи про сю бабу (я забула бабине ім’я!), її племінник їздив лічиться, але в нього була чахотка, то, звісно, тут уже ніхто не поможе. Одно, за що можу ручатись, що ся баба не мошенниця, вона не вірить ні в які шептання, виливання і т. п., а лічення її дуже схоже до лічення грязевими ваннами в Криму, тільки що там ванни гріються на сонці, а в неї піч служить сонцем. Скука у неї диявольська, але чого чоловік не витерпить, як знає, що се треба! Ви все-таки розпитайтесь про неї і попросіть бабушку запитать дядю Сашу, що він чув у Харкові про її лічення від тамошніх лікарів, я знаю, що над нею була комісія і врешті їй позволено лікарювати.
Мені хочеться вірити, що Ваші діла ще поправляться, так воно часом здається, що вже нема виходу, а воно, дивись, і знайдеться зовсім несподівано.
Спасибі Вам, дорога моя, за прихильність до дядька, якби я Вас зовсім не знала, то вже за одно се любила б. Шкода тільки, що Ваші милі бажання, певне, даремні, бо нема надії, щоб дядько міг вернутись у свій край, принаймні поки діла йдуть так, як тепер, а йдуть вони далеко не ідеально.
Напишіть мені, чому іменно не до сподоби Вам Франко? Се мене інтересує.
Прошу, не ідеалізуйте мене так дуже, бо ще, може, колись прийдеться лаяти, то вже буде ніяково.
Бувайте здорові, бажаю Вам кращої долі.
Л. К.
Ваш отзив про «Брюса» дуже утішив мене, все-таки варто жити, коли так!
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 280 – 281.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 162 – 163.
Подається за автографом (ф. 2, № 459).
Лист не датовано. Підставою для умовного датування листа 24 лютого 1895 р. є два датовані листи Лесі Українки до М.І.Павлика від 23 і 26 лютого. В першому ще нема згадки про матеріал, надісланий А.Макаровою, а в другому він наведений. Отже, Леся Українка отримала листа від А.Макарової десь в інтервалі 23 – 25 лютого і тоді ж, мабуть відповіла їй.
Все, що я Вас питала – На прохання Лесі Українки А. Макарова надіслала їй записану від селян розповідь про випадок релігійного бузувірства, що стався в Гадяцькому повіті, де фанатики різали і калічили один одного, щоб «увійти в царство небесне». Цей матеріал Леся Українка використала в статті «Релігійний дур на Україні (із Полтавщини)» («Народ», 1895, № 3-4).
З гірким жалем читала я про Вашу журбу – тобто про тяжку хворобу брата А. Макарової.
У старої Рудченчихи – матері Панаса Мирного Тетяни Іванівни Рудченко (? – 1910).