8 – 9.04.1895 р. До М. I. Павлика
Софія | 27/III 1895 |
Шановний друже!
Ваші листи до мене й до дядька ми отримали, я одповідаю на обидва. Згоджуюсь з Вами, що нам слід би мати свою газету популярну, але щоб перевести сю думку на практику, треба бути на Україні і довідатись про обставини, можливі співробітники etc. – історія не проста. Я зостаюсь при моїй думці про «Громадський голос», себто що дати на нього гроші то все одно, що кинути їх у піч, сі панове, очевидно, хотять чужими руками жар загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили. Комбінації, щоб Охр[імович] брав плату і передавав її Б[удзиновському] (а хто ж має писати?!), я абсолютно не розумію, для сього треба іншої голови, ніж моя. Все у сих «молодих» таке нещире і louche для мене.
Дядько уважає, що Вам нема жадної рації давати гроші ворожим до Вас людям, та ще таким, що починають просто з мошенства. На мою ж думку, якщо вони такі мудрі, що все вони ліпше Вас мають знати й робити і Ви б то їм тільки гальмуєте справу, то нехай вони собі самі заводять зв’язки з Україною чи там з ким вони хотять, а то що ж се, справді, як їм треба, то Павлик іди сюди, а як інша фантазія візьме, то йди геть. У Вас же і без них роботи багато. Не бійтесь, що вони підуть до поляків, а як і підуть, то довго не вживуться, адже й поляки задарма грошей не платитимуть.
Дядько уважає, що Вам нема чого ображатись за контроль A. G. (я ж певна, що він се не по своїй волі видумав, а може, вкладчики натиснули його, у нього теж справа не легка!), бо, як каже дядько, гаразд було б, якби хто й на Ваші власні гроші наложив опіку, щоб Ви їх усяким Б[удзиновським] в позичку не давали. Не судіть A. G. за чіпляння до рахунків, йому солоно приходиться з збиранням грошей, того він так ними й дорожиться. Ей, «якби мені стільки грошей, як у того пана!» – скажу я словами пісні… Але ж, окрім пера, у мене, певне, ніколи нічого вільного не буде в руках, ну, та вже сподіваюсь, що воно буде у мене завжди вільне (тільки не тоді, як писатиме листи в Росію!).
Я тепер дуже лиха і від злості по ночах пишу поему (натуру тяжко одмінити), може, Ви її хутко побачите, якщо з неї вийде яке-небудь пуття, – се буде новий для мене genre. Окрім того, треба ще багато писати, та се вже як видужає дядина, а то тепер трудно. Дядина вже приходить до здоров’я, та ще кілька днів, певне, се протягнеться, дядько, здається, умине інфлуенци, та вже ж тільки її бракує до цілої біди. Я тепер сплю в другій хаті близько його, то чую, як йому погано вночі. Я й рада й не рада, що дядина видужує, бо для неї ся хвороба все ж якийсь відпочинок, а там знов почнеться вставання по ночах, втома і т. п., якби вона згодилась, щоб я, поки тут, була на її місці, та вона ж нізащо не хоче.
Якби се все було в давніші часи, то я б уже в листах Лазаря співала, але тепер я, певне, навіки одвикну киснути, минула зима повернула щось в моїй натурі, не знаю, чи на добре, чи на зле се вийшло.
Вертаюся до справ: будьте ласкаві, пошліть замітку про «Беседу» в редакцію сеї часописі (краще з цілим №, ніж в відбитці). Щодо відбитки, то не знаю, уважайте самі.
28. Не вспіла вчора дописати листа, і нитка моєї думки перервалась. Я думала вночі багато про ті ваші справи – ні, очевидно, треба мати іншу голову, щоб розуміти поступування тих «молодих», се щось нове для мене. Поміж думками все мені бринів вірш з «Атта Троля»: «Andre Vögel, andre Lieder, Sie gefielen mir vielleicht, Wenn ich andre Ohren hätte…»
Я вірю тільки, що наш рух не загине між селянами і що вже пізно полякам їсти нас. Вся оця заколота, певне, перейде собі за лаштунками, а на сцені її не буде й видно. Напишіть, що буде з грошима на вибори?
Дивує мене, що «молоді» викинули звістку про юбілей з «Громадського голосу», з якої причини?
Ну, бувайте здорові, друже, бажаю Вам веселих свят. Рада Вам кланяється.
Л. К.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 295 – 294.
Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 171 – 172.
Подається за автографом (ф. 101, № 331).
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 311 – 313. У цьому виданні лист датовано 15 (27) березня 1895 р., тобто дату 27 березня О.Косач-Кривинюк вважала григоріанською, а радянські видавці – юліанською. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Чужими руками жар загрібати – Леся Українка має на увазі інтриги, до яких вдавалися Вячеслав Будзиновський і Володимир Охрімович, які вважали себе соціал-демократами. Усунувши М. Павлика від редагування «Громадського голосу», вони надали цій газеті більш поміркованого напряму, ніж передбачалось, і в той же час вимагали від нього на утримання газети грошей, які М. Павлику передавав М. Ковалевський на видання демократичної преси. Леся Українка застерігала М. Павлика, щоб він не довіряв цим людям.
по ночах пишу поему – із поем Лесі Українки «Давня казка» була написана в 1893 році, наступна – «Віла-посестра» – розпочата в 1901 р. Отже, вислів «поема» не можна розуміти буквально. Скоріше за все, йдеться про початок роботи над циклом «Невільничі пісні».
«Беседа» – оглядова стаття Лесі Українки «».