23.01.1895 р. До М. I. Павлика

Шановний друже!

Ви не бійтесь, не з тим я листи починаю, щоб напастись на Вас за неписання до мене. Вам там, відай, «циганські діти не милі», то куди вже там листи розписувати. Може, Вам не так-то цікаво і чужі листи читати, але вже вибачайте, діло маю.

Оце я написала листа до товаришів (прочитайте його) та й не знаю, як послати, бо не маю ні одної певної адреси, я б послала його братові у Дорпат, та він недавно з одної халепки викрутився, то коли б у другу не попав. Друкувати сього листа не варт, бо се ж не «універсал до люду вкраїнського», а простий товариський лист. Шкода, що не можу підписати свого ймення, але сподіваюсь, що по почерку пізнають. Звернутий він до тих молодих людей, що приймали участь в юбілеї (себто радикалів укр[аїнських], чи, як їх звуть, драгоманівців). Я просила б Вас переслати його до A. G., a він щоб пустив його в Києві між тими товаришами, яких він стрівав у мене, надто під конець мого пробування там. Тільки не так званій «Літературній громадці», там занадто різношерстий народ, і мене з ним більш спогади зв’язують (найліпше дати тому, що перекладав на укр[аїнську] укупі зо мною один адрес на юбілей, окрім того, переслав би його в Чернігів (там він знає мого товариша) і в Дорпат, нехай би мої товариші читали його в своїх компаніях, може, що з того вийде, щонайменше «вив’яжеться дискусія», як у Вас говорять. Дядько дивиться на сей заход скептично і друкувати листа не радить (я й сама тої думки), ну, та все ж таки послати можна, каже він.

На сім тижні пришлю я Вам, напевне, одну свою роботку – «Волинські образки», коли вона Вам невлад буде, то дайте її в «Життя і слово», хоч я й не думаю, щоб вона туди пасувала. Ви не сердіться, що я не прислала Вам тієї роботи, що обіцяла літом, се не через недбальство, я її писала, але вона не так вийшла як би я хотіла, видно, мені такі речі не вдаються. Жаль буде, коли мої образки запізно прийдуть до «Народу», врешті, Ви їх тоді де-небудь приткнете (в «Житті і слові» чи деінде). До Нового року я не мала часу писати, багато було хатньої роботи і люди вештались, а вже ввечері, коли найліпше писати, я була втомлена і зоставалось тільки лягати й читати.

Ви ж не забувайте, що я тут учуся, отже, більше читаю й слухаю, ніж пишу. Біда наших українських писателів у тому, що вони більш пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати. Шкода мені, що не можна більше помагати дядькові в роботі, та все ж я помагаю йому, скільки він позволяє.

Він оце, бідний, кашляє все міцно, тільки сьогодні мовби трохи не так, а то ж, було, аж по ночах не спить; ще та біда, що тут і лікарів добрих нема. Нема гірше, як дурний лікар, часом більше пошкодить словами (знаєте, ота лікарська щирість, як у Нотнагеля!), ніж поможе рецептами. А тут ще й зима у нас гнила, на водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває. Не смійтесь – у нас питання про погоду дуже важне!

Журять дядька Ваші галицькі справи, та й я була така люта, прочитавши про штуку Д[анилови]ча з «Хліборобом», що якби моя воля, то я б сього пана не то з партії вигнала, а загнала б там, де вже й перець не росте. «Да, жестокие, сударь мой, нравы», – скажеш тільки, слухаючи про галицькі справи. У нас хоч і лінивство, і недбальство, і страх, та все ж хоч етика ліпше. Сі панове не знають, яку шкоду вони роблять всій справі своєю безличністю. Ну, та нехай їм біс! Бувайте здорові, мій бідний друже. Рада Вам кланяється.

Л. К.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 274 – 276.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 158 – 159.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 293 – 294. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Подається за автографом (ф. 101, № 323).

Оце я написала листа до товаришів – «Лист до товаришів» був посланий одночасно з листом до Павлика. Свого часу не друкувався.

Пришлю я Вам… «Волинські образки» – із задуманої серії нарисів «Волинські образки» Леся Українка написала один – «Школа» («Народ», 1895, № 3-4, с. 34 – 37).

я не прислала Вам тієї роботи – здається, це пародія під псевдонімом «Раденький».

Лікарська щирість, як у Нотнагеля – Віденський лікар Нотнагель передбачив за чотири роки наперед наглу смерть М. Драгоманова від розриву аорти, чим затьмарив останні роки його життя.

Данилович Северин (1861 – 1942) – адвокат у Коломиї, один з лідерів галицької радикальної партії. В листах до Лесі Українки М. Павлик скаржився на непослідовність С. Даниловича, який спочатку домагався бути видавцем журналу «Хлібороб», а потім відмовився.

«Да, жестокие, сударь мой, нравы» – перифраза слів Кулігіна з драми О.М.Островського «Гроза» (1859): «Жестокие нравы, сударь, в нашем городе, жестокие!»