Початкова сторінка

Леся Українка

Енциклопедія життя і творчості

?

24.07.1895 р. До М. I. Павлика

Владая 12 (24).VII.1895, село Владая

Шановний друже!

Ваш лист я отримала вже тута, так що він – анахронізм. Ми тут вже від 8-го (ст. ст.). Ви думаєте, що нам так вже було мило сидіти в Софії, – але що ж, коли не можна було зібратись раніше, адже сюди треба було везти все з собою, починаючи від ліжка і кінчаючи ниткою, – тут же «страна предикая» і нема нічого. Треба було ждати, поки пришлють вози за нашими речами і т. п. І то вже дякуючи Радиній і моїй енергії, що ми виїхали в суботу, а дядина все казала, що не вспіємо і що нема чого спішитись. Але мені так збридла Софія, особливо після вбивства Стамб[олова], з усіма її варварствами та atrocités, що мені вона стала гірше тюрми.

Тільки скажу Вам, що я тепер, власне, почуваю реакцію після великого напруження сили (моральної і фізичної) за останні часи в Софії, а що я не хочу їй піддаватись, то вона мені ще тяжче приходиться. Надто вночі межи 2-ою і 4-ою год[инами] на мене нападає щось немов овечий вертіж, я чогось кручусь і витягаюсь так, що аж кістки тріщать, а на ранок встаю, мов побита. Воно пусте і потім проходить, надто коли піду та викупаюсь в холодній воді, а все ж нащо воно? Я боюсь піддаватись тій апатії, що часом напливає на мене, мов якась темна хвиля, бо одно те, що треба ж таки про роботу думати (я все переписую листи), а друге (і головне), що наші лякаються, як тільки бачать на моєму лиці кислу міну, мені ж не випадає тривожити їх, бо я не для того тут зосталась. Один тільки день, зараз по приїзді, я піддалась собі, але вже більш того не буде, буду «держать ухо востро», аж поки не виїду.

Знаєте, як би я хотіла тепер? Виїхавши звідси, не їхати додому, а забратись так на місяць, на два у яку-небудь таку трущобу, де б і ні душі знайомої не було і навіть де не пишуть і не отримують листів, та там би засісти або краще залягти та й закам’яніти, а потім вже вернутись на світ та й за роботу. Але се пусті мрії і я знаю, що мені не буде «інтервалу» і дома буде те саме, що й тут, а може, й гірше. Ну, та одно мене потішає, що от же і я до чогось послужу людям у такому великому горі.

Нашим, здається, трохи поліпшало тута – зміна повітря і окола, досить гарне місце гірське, все то якось бавить їх і заспокоює. Тільки от сьогодні у дядини зуби болять, та, може, то хутко мине. Тут зовсім не гаряче, бо завжди можна знайти затінок і дощі перепадають; ми з Радою вчора, вертаючись з купелю, таки добре промокли, попавши під зливу, але то було скоріш смішно, ніж прикро. Жити тут нічого собі, хоч комфорт мінімальний (се досадно тільки ради Л[юдмили] М[ихайлівни], а для нас дарма!). Вода шумить день і ніч (гірський поток), дерева, квітки навколо, ніхто нових камениць не будує, ніхто «ле-е-дя-а-но» не кричить диким голосом, ніхто не розказує про одрізані руки Стамболова, а вже се багато значить.

Для дядини теж добре, що вона виїхала з своєї домівки. Рада багато ходить, квітки збирає, хоч разом з тим і шиє і господарює. Ліда, бідна, теж по ночах мучиться, так як і я, але вдень нічого собі. Зате Міка зовсім, як риба в воді, зовсім здичавів хлопець, приходить в хату тільки їсти, спати і лаятись, коли що йому не до сподоби станеться, загорів, почервонів, зовсім гайдук зробився. Іван наш тепер в Празі, і се добре, що він поїхав.

Зоря таки приїде сюди, бо по многим причинам йому не випадає зоставатись у Гольдшт[ейнів], устроювать же його в інших трудно поза очі. Тільки ще не хутко приїде, бо прокляті французи пізно ферії починають, десь аж в кінці іюля.

Я просила Георгова вислати Вам в коректі некр[олог] «Прегляду», сподіваючись, що він се зробить. Я б його Вам переклала, та довго се буде, бо тут пошта всього двічі на тиждень ходить, то се загайне діло. Але все-таки пишіть, як що Вам треба в Софії, то можна вмисне туди поїхати. А знаєте, Ваш лист так був згорнутий, що мені найперше кинулись в вічі слова: «Єй-богу, не хочу Вас і знати й бачити – во віки віков». Я не на жарт злякалась, за що така напасть! Я й не знала, що Ви такі лихі! Ну, бувайте здорові!

Л. К.

Присилайте адресу Лук’яновича.

Мені щоночі сниться дядько, немов я шукаю для нього книжки в бібліотеці його…


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 311 – 312.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 77 – 79.

Подається за автографом (ф. 101, № 337).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 328 – 330. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Стамболов (Стамбулов) Степан (1854 – 1895) – голова (з 1884 р.) Народних зборів Болгарії, з 1887 р. голова уряду. У 1895 р. загинув від замаху.

Георговдумаю, це Іван Георгов (1862 – 1936), болгарський філософ, професор Софійського університету.