8.05.1895 р. До сестри Ольги
Софія | 26/IV 1895 |
Дорогий мій Олег!
Ти, може, й сердишся, що я тобі не одписала зосібна на твій милий лист, але тоді у нас так якось негаразд було, що зовсім не було охоти писати листи. Воно й тепер не бог зна як поліпшало, та все ж дядькове здоров’я стало поправлятись (як завжди на літо), то й в хаті посвітлішало. Наші вже починають думати про літні подорожі, дядько й дядина мають їхати в перших числах іюля в Париж, Ліда з Мікою в Швейцарію (може, виїде ще в початку іюня), Рада поїде теж з нею, Ваня хоче трохи по Німеччині повештатись, а потім і собі в Швейцарію їхати. А я вже додому, не знаю ще, не зважила чи вкупі з усіма вирушу, чи раніше. Чогось мовби роз’їздитись з півдороги легше, ніж кидати на місці.
Ей, чом то людей не можна так ділити, як кефірів?! Так було б добре. Я щось не розібрала в твоєму остатньому листі фрази про Болгарію – ти маєш поїхати тепер чи коли? Ах, друже мій, якби ти знала, які у мене тепер смішні плани, нехай колись розкажу, то будеш сміятися довго! Діло в тім, що ти, може, не сама поїдеш учитись за границю, а… «Ничего, ничего, молчание»!
У нас, окрім новин, написаних в листі до мами, злоба дня Лідина і Радина участь в хорі, що має бути на вечорі у княгині. Рада раз у раз заводить побіч мене, в салоні, щось досить невиразне, що має означати 2-у партію chorea des religieuses або першу Les étoiles. Ліда вже раз співала на такому вечорі, зовсім expromtu, два романси і дві укр[аїнські] пісні з чималим поспіхом. На сей раз в хорі співатиме і Ваня, і се велике чудо, бо Ваня тепер «старий професор» і залишив усякі неповажні речі і тільки з Мікою забуває про свою поважність. Врешті, Міка теж поважний, – читає абсолютно кожний клаптик паперу, який попаде йому в руки, і веде з малою служанкою Заркою учені змагання про те, як треба читати слово Paris (Revue de Paris, н[а]пр[иклад]) – чи Павіс, чи Паві. Тепер Міка по цілих днях у нас, бо Лідини служанки порозходились, Ліда сама на хазяйстві і не має часу глядіти Міки. Врешті, такого young gentleman завжди приємно мати при собі.
Ми з Радою сей тиждень шиємо різні речі, бо наша англічанка не ходить до нас сей тиждень теж через служанку (се тут на Юрія була така пошесть, що всі служанки або одправлялись, або хоч на тиждень празникувати пішли), ми, користуючись вільним часом, взялись до шиття деяких потрібних речей. По-англійськи я вже бреду, навіть писала до Шури листа по-англ[ійськи]! Учу тепер граматику (зложену для англічан) і пишу compositions переклади (не з учебників, а так з якої книжки) і листи до фіктивних або справжніх friends.
А тут і кінець, бо треба листи одправлять, нема часу. Addio, carina mia! Цілую тебе і «мерлушек-крошечек».
Твоя Леся
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 299 – 300.
Друкується вперше за автографом (ф. 2, № 270).
«Ничего, ничего, молчание» – слова Поприщина з повісті М. Гоголя «» (1834 р.), тому в лапках.
На Юрія – 6 травня.
листи до фіктивних друзів – натяк на «Лист до товаришів», пущеного в обіг анонімно.