Пророчий сон патріота
Леся Українка
(Присвята редакторові «Буковини»)
Що за диво, що за нове чудо!..
Перед світом у святу неділю
Вельми дивний сон мені приснився,
Що немов я опинився в Римі,
Там я бачив Колізей і Форум,
Капітолій і Тарпейську скелю,
Звідки давні римляни невдячні
В діл спихали чесних патріотів.
Та те все мене не вдовольнило,
Бо хто бачив Святоюрські вежі,
Староруські Золоті Ворота, –
Що для нього Колізей і Форум,
Капітолій і Тарпейська круча?
Що нам римські цезарі й герої?
Таж прецінь у нас князі бували !
Але далі: Ватікан я бачив
І отця святого в Ватікані.
Але й то, панове, ще не диво.
То ж би навіть і у сні був сором –
Бути в Римі та не бачить папи!
Вище всіх червоних кардиналів
Він сидів у ясних, білих шатах.
На подушці оксамитній долі
Спочивала золота пантофля.
Різних націй вірні католики
На колінах лізли до престолу,
Цілували золоту пантофлю,
Отже, й я поліз услід за ними –
Най же й русин буде так, як люди!
Річ святу поцілувавши тричі
(Один раз тому, що батько в плахті),
Я поглянув на святе обличчя
І зненацька скам’янів від дива –
Хоч у сні ніщо нас не дивує,
Але ж то було всім дивам диво:
Я побачив руськеє обличчя,
Римською тіарою вінчане!
Боже мій! та я його так часто
Зустрічав у львівськім семінару!
Він пізнав мене і так промовив:
«Повернися у свою країну,
Понеси їй звістку благодатну,
Що віднині кожний вірний русин
З ласки бога станеться безгрішним,
Тільки має всім властям коритись.
«Ність бо власті, еже не от бога».
(Тут я нишком усміхнувсь, панове:
Вже цього він міг би нас не вчити!).
А хто хоче просто йти до раю
І в вінці, як мученик, сіяти,
Той повинен прочитати пильно
Цілий річник «Руського Сіона».
(Тут, не знаю, чи й признатись, браття,
Защеміло трошки в мене серце).
Окрім того, я заповідаю
Вірним всім піти в похід хрестовий
Проти всіх плюгавих, одчайдушних
Сіячів ворожих, бридких впливів,
Їх нам треба нищить без пардону!
Буде вам за сеє рай на небі,
На землі ж то поки що ще тайна…»
Тут я крижем впав перед престолом,
Хтів промовить щось, але прокинувсь
І покликнув голосом великим:
«Гей, на бога, милі руські браття,
Хоч би всім нам згинути судилось,
Мусим мати свого кардинала!
А вже сам він дійде до престолу».
Вже ж бо сон мій не зовсім даремний,
Бо казала так моя бабуся
(То ж була сама народна мудрість):
Сон, що сниться у неділю рано,
Зроду-звіку не минає здарма.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 233 – 234.
Вперше надруковано в журн. «Народ», 1895, № 9, стор. 135 – 136, під криптонімом «H. C. Ж.». Автограф не зберігся.
Датується 1895 р. за першодруком.
Подається за першодруком.
Поезія є відгуком на проватіканські статті «Наші національно-політичні відносини», «Про своїх людей» та ін., надруковані в газ. «Буковина», № 27 – 32 за 1895 р. Вислови з цих статей використовуються у творі.
Присвята редакторові «Буковини». – Редактором газ. «Буковина» протягом 1895 – 1899 рр. був Осип Маковей.
Святоюрські вежі – собор святого Юра у Львові, кафедральна греко-католицька церква, осередок митрополита в Галичині.
…руськеє обличчя, римською тіарою вінчане. – Йдеться про львівського митрополита С. Сембратовича, що 1895 р. став кардиналом у Римі.
«Руський Сіон» – церковна газета, що видавалася у Львові (1871 – 1883 рр.).
В тому ж номері журналу і під тим же криптонімом надрукована антиклерикальна публіцистична стаття Лесі Українки «Безпардонний патріотизм».