Частина 1
Микола Жарких
Управління
|
||
Зміст
Співець (1889 р.)
Німфи (1889 р.)
Sol (1890 р.)
У путь (1891 р.)
Питання. Відповідь (1891 р.)
Колодяженський зошит записів народних пісень (1891 р.)
Про козаків (1893 р.)
Грішниця (1895 р.)
Голосні струни (1895 р.)
Джон Мільтон (1895 р.)
Співець
Вірш вперше надруковано в журналі «Зоря», 1889, № 21, с. 350 – 351. У виданні 1975 р. він датується 1889 роком на підставі першодруку.
Олена Пчілка в листі до дочки з 20 червня (2 липня) 1889 р. писала:
«[До чернігівського збірника] можеш переписать Самсона, та й Співця. Чи Співець призначений до київського улітника, я щось уже не розберу».
В листі до матері з 26 червня (8 липня) 1889 р. Леся Українка відповідала: «Співець» уже в плеядному збірнику». Цілком виразні звістки, не зауважені коментаторами, дають змогу детальніше окреслити дату твору. Зважаючи на хронологію мандрівок Лесі Українки в 1889 році, найбільш імовірним часом, коли твір було передано до збірника, слід вважати березень – квітень 1889 р. В ці місяці поетеса жила в Києві і брала участь у роботі «Плеяди».
Німфи
Цей переклад вірша у прозі І.С.Тургенева датується орієнтовно 1895 роком на підставі дати першої публікації (львівський журнал «Зоря», 1895 р.).
У листі Лесі Українки до М.П.Драгоманова з червня 1888 р. є такі слова:
«Я маю тепер усі твори Тург[енева] (мама недавно подарувала мені): читаю знов усе, дещо уперше читаю, дещо вдруге».
Через півтора року в листі Лесі Українки до М.П.Косача з 26 листопада (8 грудня) 1889 р. є згадка:
«Єсть у нас кілька «Стіхотвореній в прозі» Тургенева».
Я розумію це так, що переклад «Німф» на цей час уже був закінчений, і ще якісь твори Тургенева були перекладені іншими членами «Плеяди». Тобто є підстави датувати даний переклад 1889 роком.
Співставляючи дані двох листів, можна припустити, що задум перекладати з Тургенева склався влітку 1888 року під впливом суцільного читання його творів. Слід зважати, що в пізнішому листуванні Лесі Українки ніяких згадок про опрацювання творів Тургенева нема (в листі до М.І.Павлика з 7.06.1899 р. Леся Українка обіцяє привчити О.Кобилянську читати Тургенева – і на цьому згадки про Тургенева в її листуванні вичерпуються).
Sol
Цей вірш у формі рондо датується 1890 роком за автографом в альбомі «Poesie», в якому дата [18]90 р. проставлена майже під кожною поезією циклу «Сім струн». У листі до брата Михайла 18 (30) травня 1890 р. Леся Українка цитує 9 рядків цього вірша з незначними відмінностями від друкованого варіанту. Цей лист дає конкретну дату вірша, на що вже звертала увагу О.Косач-Кривинюк.
У путь
Цей вірш зі збірки «На крилах пісень» датується орієнтовно 1891 роком. На слушний здогад М.О.Мороза, вірш треба датувати січнем 1981 р., моментом перед виїздом до Відня. Леся Українка з матір’ю виїхали до Відня десь 18 (30) січня 1891 р. Леся думала, що у Відні їй робитимуть операцію хворої ноги, і боялась:
Я, може, навіки іду в чужий край…
В далекій чужині
Я сил наберусь
Служити країні
Або – не вернусь…
У виділених мною словах ясно читається занепокоєння, що операція може стати фатальною.
Питання. Відповідь
Я звернув увагу на фрагмент листа Лесі Українки до М.І.Павлика з 21 жовтня (2 листопада) 1891 р.:
Я, власне, не знаю, навіщо посилаю отсі «слова», певне, через те, що вони вже з тиждень як переписані для «Нар[оду]», мама радить їх послати, а я не маю причини не зробити по її раді. Одно тільки прошу, якщо, може, маєте се друкувати, то надрукуйте або обидва «Що?», або ні одного (або скасуйте власне моє), інакше мені ніяк не випадає.
Йдеться про якийсь диптих, два твори, які становлять цілість, у яких важливу роль відіграє запитання «Що?» Переглянувши перелік творів Лесі Українки, які були надруковані в «Народі» в 1891 році (а це всього дві позиції), можна пересвідчитись, що там таких творів нема. До того ж Лесині публікації в «Народі» вийшли навесні 1891 р., а лист датовано листопадом. Після цих публікацій настає перерва до 1895 р. Отже, згаданий диптих не був друкований у «Народі» і його треба шукати серед творів, не друкованих за життя поетеси.
На мій здогад, це вірші «Питання» та «Відповідь». Вони датуються орієнтовно 1893 – 1894 рр. на підставі автографа.
Вони відповідають згадці в листі: по-перше, утворюють виразний диптих; по-друге, містять запитання «Що?»
Що ти говориш, любко моя мила? –
Не жаль мені, що я тебе кохаю,
На підставі цих міркувань я датую диптих жовтнем 1891 р. («вони вже з тиждень як переписані»).
Колодяженський зошит записів народних пісень
Ця велика фольклористична праця у виданні 1977 р. розпливчасто датується 1890-ми роками. Тим часом у листі до М.П.Драгоманова з 21 грудня 1891 (2 січня 1892) р. Леся Українка повідомляла:
Я взагалі маю щастя до етнографії – не тільки не стрічаю недовір’я собі або неохоти, а, навпаки, сама інший раз мушу покладати кінець етнографічним студіям. Досить того, що за чотири місяці маю півтораста обрядових пісень зібраних!
Всього в колодяженському зошиті Леся записала 118 пісень + 50 пісень увійшли до збірки «Купала на Волині». Порівняння обсягів показує, що основна маса цих пісень була записана у вересні – грудні 1891 року.
Про козаків
Зберігся уривок автографа статті без назви і дати. Назва умовна. Датується орієнтовно кінцем 1880-х років за змістом і почерком.
Про намір написати історичний нарис є дві згадки в листах Лесі Українки до М.П.Косача (з вересня 1889 р. та з 12.12.1893 р.). Перший з цих листів, здається, був підставою для датування даного уривку кінцем 1880-х років. В цьому листі Леся Українка докладно розповідала про свої літературні плани і запитувала брата: «Як там маються «Історичні картинки»?» Запитання стосувалося справи, яка їй ближче не була відома, і якою займався власне Михайло Косач. І далі в листі йдуть розпитування про інші київські літературні справи, з яких Леся Українка хотіла мати новини.
Про цей план укладання «Історичних картинок» немає докладніших відомостей.
Натомість у другому листі вона писала:
«Ми уложили програмку книжечок по історії і розібрали вже деякі «точки програми», я взяла Хмельниччину, Слав[инський] – київський княжий період від Володимира, Людя – Галицьке княжество. Коли хочеш, я пришлю тобі нашу програмку. Збірка наша ще не зовсім складена, але в ній вже багато є».
Цей лист малює зовсім інакшу ситуацію. Леся Українка, беручи участь у літературному житті Києва, подає новини братові в Дерпт. Програма популярних книжок укладена за безпосередньої участі самої Лесі, а її слова «я взяла Хмельниччину» слід вважати конкретним зобов’язанням написати популярний нарис.
Цю звістку можна вважати другою спробою (після 1889 р.) створити силами київського літературного товариства «Плеяда» серію популярних історичних нарисів. З цієї спроби ми знаємо принаймні три позиції плану, і виникнення аналізованого уривку слід пов’язувати саме з виконанням цього загальнішого заміру.
На цій підставі я датую даний уривок кінцем 1893 – початком 1894 року.
Грішниця
Твір має авторську дату 15 (27) вересня 1896 р. Вона подана при публікації у збірці «Думи і мрії». Здається, що з датуванням цього твору не може бути сумнівів.
Але варто звернути увагу на певні незрозумілі місця в двох листах Лесі Українки до М.І.Павлика. В першому (з 27 березня (8 квітня) 1895 р.) вона писала:
Я тепер дуже лиха і від злості по ночах пишу поему (натуру тяжко одмінити), може, Ви її хутко побачите, якщо з неї вийде яке-небудь пуття, – се буде новий для мене genre.
В наступному листі (з 30 квітня (12 травня) 1895 р.) вона продовжувала тему:
Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба, врешті, я ще Вам її покажу.
В наступних листах до М.І.Павлика слово «поема» зникає, йдеться вже тільки про писання віршів.
Отже, маємо дві виразні згадки про віршований твір значного обсягу (бо писався більше місяця), жанр якого Леся Українка окреслила подвійно: з одного боку, «поема», з другого – «новий для мене жанр». Що б це могло бути?
Із поем Лесі Українки «Давня казка» була написана в 1893 році, наступна – «Віла-посестра» – розпочата в 1901 р. Отже, вислів «поема» не можна розуміти буквально: по-перше, хронологічно розглядувані звістки не можуть бути прив’язані до відомих поем, по-друге, на 1895-й рік Леся Українка вже написала п’ять поем і про цей жанр вона не сказала б, що він для неї новий.
Мій здогад полягає в тому, що ці згадки треба вважати свідченнями першого етапу роботи над «Грішницею». Новизна жанру полягала в тому, що це – власне драматична поема.
Відомо, що жанр драматичної поеми, в якому Леся Українка створила свої шедеври, вироблявся в її творчості поступово. Перші два зразки – «Грішниця» та «Іфігенія в Тавриді» – розглядались самою поетесою як вірші, включались до віршованих циклів (відповідно «Невільничі пісні» та «Кримські відгуки»), публікувались у складі збірника віршів «Думи і мрії». На цій підставі твори в академічних виданнях отримали «прописку» серед віршів, хоча «Іфігенія в Тавриді» має авторське визначення «драматична сцена».
Починається «Грішниця» прологом, який побудовано за нормами жанру поеми. Він займає приблизно третину обсягу. Далі поема переходить у діалог двох героїнь (навіть з ремарками). Тобто тут має місце суміш жанрових ознак, що й могло розглядатись Лесею Українкою як новий для неї жанр. У пізніших діалогічних творах (як, наприклад, «В дому роботи, в країні неволі») такого змішування вже немає.
Сама поетеса в 1895 році вважала цей твір ще недосконалим («їй ще полежати треба»), тому, зустрівшись із М.І.Павликом у серпні 1895 р., вона передала йому для публікації перші вірші із циклу «Невільничі пісні», а цей твір, написаний одночасно із зазначеними віршами (чи навіть перед ними), задержала при собі. «Лежання» продовжувалось майже півтора роки, до вересня 1896 р., після чого «Грішниця» була надрукована в 1897 р.
На таких підставах я вважаю процитовані рядки з листів свідченням початку роботи над «Грішницею».
Голосні струни
У виданні 1976 р. про дату цього оповідання зазначено так:
«Дати в автографі немає. Датується твір 1897 p. – часом подачі оповідання на конкурс, оголошений Київським літературно-артистичним товариством».
Я звернув увагу на непрокоментоване місце в листі до М.І.Павлика з 21 серпня (2 вересня) 1895 р., в якому Леся Українка писала:
Я оце задумую писати дещицю, то коли надрукую (не зараз) – ото витріщать очі ваші панночки та й паничі, не раз прийдеться згадати покійного Огоновського з його: «Авжеж, коли вона не думала йти за нього заміж, то не повинна була казати, що його любить!!»
Отже, задуманий твір мав торкатись взаємин хлопців і дівчат, кохання і шлюбу на сучасному матеріалі. Що це могло б бути?
У Лесі Українки є два твори, які відповідають накресленій програмі – це драма «Блакитна троянда» та оповідання «Голосні струни». Хронологічно обидва твори написані невдовзі після цитованого листа. Єдина підстава, чому я надаю перевагу саме оповіданню – та, що п’ятиактну драму трудно назвати «дещицею», а до невеликого (менше 1 авторського аркуша) оповідання це слово пасує.
Тому я думаю, що процитований лист можна вважати свідченням початку роботи над оповіданням «Голосні струни».
Згаданий в листі «покійний Огоновський» – це, безперечно, історик літератури Омелян Огоновський (3.08.1833 – 28.10.1894), який помер за 10 місяців до написання листа. Який саме твір цитувала Леся Українка – я не вмію сказати; встановивши це джерело, можна буде сказати щось конкретніше про літературний контекст згаданих творів Лесі Українки.
Джон Мільтон
У виданні 1977 р. хронологія твору представлена так:
Дата написання (кінець 1894 р. – перша половина 1895 р.) встановлюється на підставі листів поетеси до М. Павлика від 31 січня (12 лютого) 1895 р. та від 30 квітня (12 травня) 1895 р. з Софії, в яких є згадки про роботу над статтею та про намір переслати її в Галичину для надрукування. Як видно з листів, це мала бути популярна брошура для народу на зразок тих, які писав в останні роки життя М. Драгоманов. У серпні 1895 р. після смерті М. Драгоманова Леся Українка виїхала з Софії і до роботи над статтею більше не поверталася.
За листами Лесі Українки справа з цією статтею виглядає так.
22 січня (3 лютого) 1895 р. (до М.І.Павлика):
Для «Поступу» збираюсь писать брошуру, не знаю, як вийде, ще треба багато читати.
31 січня (12 лютого) 1895 р. (до М.І.Павлика):
Дуже б хотіла я написати якскоріше свою брошурку, але не можу обіцяти дуже скоро, бо треба ще прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську – се ж не жарти! Не хотілось би, щоб на моїй книжці стояв невидимкою епіграф: «Бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, тільки ж я пила й їла»…
30 квітня (12 травня) 1895 р. (до М.І.Павлика):
Брошуру, може, й кінчу тута, а якщо ні, то вже будемо з Росії пересилатись.
28 жовтня (9 листопада) 1895 р. (до Л.М.Драгоманової):
Тут мені роботи чимало, бо для моїх занятій історією (Ви знаєте?) прийшлось учить латинь, іменно учить наново, бо хоч я її колись і знала, та забула «основательно». А тепер от і сокрушаюсь над усяким «Magna charta» та «Defensio pro populo Anglicano», нічого не поробиш.
Прочитати дві товстющі німецькі книги та одну англійську – в архіві поетеси збереглася німецька книжка: Stern A. Milton und seine Zeit (1877), та виписки з англійського видання листів Олівера Кромвеля.
Magna charta – правильніше «Magna carta» або «Magna carta libertatum», тобто «Велика хартія» або «Велика хартія вольностей» – англійський
Defensio pro populo Anglicano – полемічний трактат Джона Мільтона «Захист англійського народу», написаний в 1651 р.
Тверда переконаність коментаторів 12-томного видання, що Леся Українка припинила роботу над статтею «Джон Мільтон» перед поверненням з Болгарії до Росії (тобто в серпні 1895 р.), привела до помилки під час коментування листа з 9 листопада 1895 р. Фразу «для моїх занятій історією» пояснюють як роботу над статтею «Державний лад». Це очевидно не так: по-перше, слова «Ви знаєте» звернені до Л.М.Драгоманової, яка була свідком роботи над статтею «Джон Мільтон»; по-друге, сам склад творів, які читала тоді Леся, виразно вказує на цю останню статтю, бо серед них є трактат самого Мільтона.
Таким чином, листування дає підстави встановити рамки роботи над статтею з лютого до листопада 1895 року.