9.11.1895 р. До Л. М. Драгоманової

Люба моя, дорога дядино!

З Лідиного листа бачу, що Ви таки отримали мої листи і, може, вже не дуже сердитесь на мене. Вірте, що я ніколи не мовчатиму по злій волі, а хіба, може, час буде зайнятий так, що я незчуюсь, як він уплине, або що-небудь таке надзвичайне станеться. За нас Ви будьте спокійні, тепер уже і в Колодяжному не страшно, епідемії кінчились. Я виїхала звідти і зоставила своїх больних поправлятись, вони вже почали при мені очунювати (іначе я й не поїхала б!).

Тут мені роботи чимало, бо для моїх занятій історією (Ви знаєте?) прийшлось учить латинь, іменно учить наново, бо хоч я її колись і знала, та забула «основательно». А тепер от і сокрушаюсь над усяким «Magna charta» та «Defensio pro populo Anglicano», нічого не поробиш. От, дякуючи Раді і всім вам, мені тепер уроки мої нічого не стоять, бо виходить, що я настільки тямлю по-французьки, що можу других учить (звісно, починаючих!). А софійська англійська наука оказалась настільки солідною, що тепер я в потребі можу й без словаря читати такі речі, як Carlyle etc. Та чи тільки се завдячую я софійському життю? Об однім тільки жалую, що я ще раніше не поїхала до вас…

Як тепер Рада, чи буде вчитись по-англійськи? Вона хоч би сама пробувала читати книжки – жаль забувати. Чому-то вже Рада мені давно не пише, мені вже скучно без її листів? Я рада за Зорку, що він добре устроєний в Женеві, я чогось думаю, що там йому буде ліпше, ніж в Парижі, обстановка буде більш учебна, а се багато значить. Наш Микось, відколи став ходити у школу, перестав лінуватись і учиться дуже порядочно, так же, як і Оксана. Взагалі напрямок наших дітей мені подобається – такий він собі робочий! Жити мені з ними легко, клопоту багато нема, великі вже вони.

З Олесею ми в добрих відносинах, мені часом здається, що вона старається загладить передо мною своє торішнє небратерське поводіння. Я думаю, що з неї таки будуть люди. Одно страшно, коли б вона собі здоров’я не розстроїла надмірною наукою. Впрочім, сього року вона виносливіш, ніж торік. Мені тут всі говорять, що я поправилась, а мама каже, що я зовсім швах, і се певніше, бо я ніяк не виходжу з головокруженій і приступів страшного суму, надто по вечорам. Стараюсь не піддаватись, та не завжди вдається. От і тепер пишу Вам з головокруженієм (воно й видно по дурному листі!), врешті, се, може, того, що вже нерано, а у мене софійська привичка пізно лягати.

Як же там у вас справи? Чи не дуже наскучають Вам Шаци? А головно, хотіла б я почути, що Ви хоч трохи не так журитесь. Я тут як зустріну яку жінку в траурі, то мені аж серце стискається, спогадуючи про Вас, і Раду, і Ліду. До Вас тепер тільки мене бракує… А знаєте що? Найліпше, якби Ви до нас їхали! Бувайте здорові, писала б ще, та вже пізно, а завтра ніколи. Цілую міцно Вас і Раденятко.

Ваша Леся

Ліді листа посилаю не заказним – на пробу, чи дійде.

Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 327 – 329.

Вперше надруковано у вид.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 2, с. 161 – 164.

Подається за фотокопією автографа (ф. 2, № 1549), який зберігається у рукописному фонді Болгарської Академії наук (архів І. Д. Шишманова).

Моїх занятій історією – Леся Українка тоді працювала над політичною брошурою «Державний лад». Це помилкова думка редактора тому. Насправді звістка стосується роботи над статтею «Джон Мільтон».

Magna charta – правильніше «Magna carta» або «Magna carta libertatum», тобто «Велика хартія» або «Велика хартія вольностей» – англійський з 1215 р.

Defensio pro populo Anglicano – у виданні 1978 р. помилково стоїть «Depensio pro populo Anglicano» – редактори тома, відай, про Мільтона не чували, та й з латинською мовою в них не дуже, бо вони пропонували переклад «Міркування про англійський народ». Це полемічний трактат Джона Мільтона «Захист англійського народу», написаний в 1651 р. Дана звістка свідчить про продовження роботи над статтею «Джон Мільтон».

Софійська англійська наука – в Софії Леся Українка вивчала англійську і французьку мови.

Шаци – софійські знайомі Драгоманових, яким Л.М.Драгоманова здавала приміщення.