19.11.1895 р. До А. Ю. Кримського
| Київ |
Шановний добродію!
Або краще, незнайомий дорогий товаришу! Не здивуйте, що я, непрошена, озиваюсь до Вас. Я давно бажала написати до Вас, та через пошту не випадало, а оказії досі не траплялось. Мені хотілось висловити Вам, як глибоко пройняв нас (мене і мою дядину Драгоманову) той щирий, повний глибокої туги лист, що Ви писали Павликові, довідавшись про смерть мого дядька. Справді, багато було тоді листів співчуття, щирих, хороших листів, але такого, як Ваш, не було, се, власне, наче рідний син писав про втрату коханого батька. Вже хутко півроку мине з того часу, як дядина просила П[авли]ка вислати їй автограф, здається, він і тепер у неї. Ми читали той лист в Болгарії, але враження від нього живе у мене досі. Сім’я дядькова плакала ревне, читаючи, проте казала, що такі листи потішають, наскільки се можливо, у такій тузі. Се були страшні часи, товаришу, здавалось, що уже все минає, що треба тільки ще дещо покінчати, поховати та й самим геть із сього світу! Де у кого се почуття зосталось і до сього дня. Кінчати треба, але ж як ще багато кінчати!
Наприклад, видання творів дядькових – скільки ще часу уплине, поки воно буде доведено до пуття. Мені розказували про Ваші заходи коло достачання коштів для видання (ще раз не можу втриматись, щоб не подякувати Вам за се!), але де ще ті твори, ще треба їх зібрати по старих журналах і т. і. Я думала, що могтиму робити се тут, у Києві, але, на біду, тепер тут громадська (публ[ічна]) бібліотека замкнена, а, крім того, мені ще не прислано бібліографії зі Львова.
Та ради сього вже можна б і на північ поїхати. Та, певне, знайшлись би й на півночі товариші, що помогли б у роботі. Я чула, що той, хто давав гроші, хотів, аби твори були конче в українському перекладі, але, на мою думку (так думає і вся наша родина), се було б не науково і не практично, бо, перш усього, се затяжна річ, перекладання усіх газетних статей, а по-друге, матеріали (а се, власне, матеріали до біографії передовсім) завжди друкуються в тій мові, в якій їх написано. Тут дехто подавав думку, що, може б, вдалося, надрукувати 1 т. (найраніших творів) тут, в Росії. Воно навряд, але чому б не спробувати? Може б, Ви порадились там, у Москві, з Вашим меценатом про се? Воно б краще, якби ми могли провадити се діло зовсім самі, без помочі галицьких рук, бо… ну, та вже на сей раз, нехай обійдеться без пояснення причин. І взагалі, якби ми могли і за кордоном послугуватись «своїми», а не «чужими руками», то було б найкраще. Хотілось би з Вами докладніше поговорити на сю тему, та нехай, може, колись потім. Я то ще не знаю, чи й до мислі Вам оце листування зо мною. У всякім разі, товаришу, вірте моїй найщирішій повазі і прихильності до Вас.
Л. Косач
(Леся Українка – якщо, може, Вам се більше відоме ймення).
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 329 – 330.
Вперше надруковано у вид.: Кримський А. Розвідки, статті та замітки. – К., 1928, с. 365 – 367.
Подається за першодруком. Автограф не відомий.
Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 343 – 344, з копії, отриманої від М.Д.Деркач. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема. Публікації 1928 р. О.Косач-Кривинюк не зауважила, і тому помилково вважала свою публікацію першою.
повний глибокої туги лист – див. про нього в листі Лесі Українки до М.І.Павлика з 3.08.1895 р.
Ваші заходи коло достачання коштів – А. Кримський дав Ользі Косач-Кривинюк таке пояснення в цій справі: «Мій московський ученик К. Г. Фрайтаг, на мое прохання пообіцяв дати гроші на друк І тома писань Драгоманова, і я про це писав Павликові, а він — Лесі Українці. Інші жертви, гадалось, можна буде зібрати у Києві».