1.09.1895 р. До Л. М. Драгоманової
Колодяжне | 20.VIII |
Дорога дядино!
Chaque femme qui se respecte n’écrit jamais une lettre le jour qu’elle a promis. Отак і я, замість 18-го вечором, пишу 20-го рано, та, може, се і краще, нащо два листи в один день! Провели ми з Дорою наших в Київ, а сьогодні проведемо папу во Мглин, Гадяч і пр[очії] «не столь отдаленные места». Так що тижнів на два зостанемось удвох «найстарша і найменша» на хазяйстві. Будемо варити варення, солити огірки, збирати масло і сир для києвлян, перекрашувати підлоги у старому домі, шити зимне плаття – значить роботи буде доволі на три тижні, а то і на місяць, поки приїде мені на зміну мама, а я тоді одправлюсь в Київ в учащуюся колонію.
Я казала мамі, що можу тут зоставатись хоч і до різдва, а вона щоб була в Києві, але вона не хоче так, та й Олеся каже, що мама дуже томиться в Києві, бо завдає собі багато клопоту і біганини, часом і не дуже потрібної. Щодо мене, то, як се не дивно, мені, може, і приємніше було б зоставатись тут – я тепер нелюдимкою стала, – та зате тут без бібліотеки трудно жити, бо треба ж щось робити. Тим часом я витягла деякі свої старі папірці і думаю зробити з них щось нове. Побачимо!
Одно мені шкода, що, не поїхавши тепер в Київ, я знов пропускаю случай побачитись з Мишею. Він ждав мене тут в початку авг[уста] і, не діждавшись, 5-го виїхав, а тепер вже ніколи йому заїздити сюди, хіба що в Києві днів на два спиниться. Остається сказати – tant pis!
Взагалі ж я не жалую, що оставалась у Вас так довго і помагала Вам, чим могла, у трудні часи, шкода тільки, що помочі з мене небагато!
Що то Ви там робите, чи вже в Софії? Як буде з Зогом? Папа хутко (може завтра) вишле Вам гроші (частину), він сподівається запевнити Вам 800 р. щороку. Вибачайте, що я досі не вислала Вам чаю і позичених грошей, сьогодні поїду до міста і зроблю се, а то увесь сей тиждень нікому було сим зайнятись за зборами в Київ, до того ж я, одвикши од многолюдства, просто голову губила серед дитячого гвалту (у нас ще були у гостях малий Лисенко і кузен Шимановський). Усі ці народи, троє хлопців і троє дівчат різного зросту, бігали, кричали, сварились, мирились, плакали, сміялись, по 3-чі на день купались (причому кожний раз розшукували простині), їли грушки і яблука в розмірах, ограничених тільки власним апетитом, невважаючи на грізно наступаючу холеру.
Наконець, коли се все забралось в Київ, то се було ціле велике переселення народів (8 душ їхало!). Можете здумати, що після такого переселення я вже не могла в той самий день писати письма… Окрім того, я всі ті дні була страх погано настроєна і могла тільки такі листи писать, що од них повіситись можна, Вам же я не хотіла б такого писати. Vous savez que j’ai du courage quand il le faut! Сього я научилась у Вашій хаті. Цілую міцно Вас і всіх моїх сестер і братів (по-українськи нема слова кузен). Поклоніться дорогій могилі, як будете там.
Ваша Леся
Ліді, Раді і іншим писатиму сими днями по мірі настрою і часу. Всім знакомим щирі вітання. Жду від Ради довгого листа.
Примітки
Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 316 – 317.
Лист вперше надруковано у книзі: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 332 – 333, з рукопису Г.Лазаревського. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.
Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1548).
витягла деякі свої старі папірці – натяк не легкий до зрозуміння.
Малий Лисенко – очевидно, Остап Миколайович (1885 – 1968), син М. В. Лисенка, український музикознавець.